Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року,

У травні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" (далі - позивач, ПрАТ "Харківський коксовий завод") звернулось до суду з позовом в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ) № 0000152201 від 29.01.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача виписаних контрагентом податкових накладних та інших документів, за відсутністю реального вчинення господарських операцій у спірних правовідносинах не надають позивачу право на формування податкового кредиту.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що ним подані всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентом, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ПрАТ "Харківський коксовий завод" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Компанія "Статус Практика", їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2014 року, результати якої оформлено актом від 23.12.2014 року № 5610/20-38-22-01-04/24481702 (а.с. 14-23).

У висновках зазначеного акту перевірки відповідачем вказано про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ПК України (2755-17) , в результаті чого платником безпідставно завищено рядок 24 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу наступного податкового кредиту" за серпень 2014 року на загальну суму 15000,00 грн.

На підставі акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року № 0000152201, яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 15000,00 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської операції, передбачає наявність у кожній операції розумної економічної причини (ділової мети), самостійної від податкової економії.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.10.2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Компанія "Статус Практика" (виконавець) було укладено договір № 12/26-12, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе організацію та виконання роботи "Обробка та аналіз документів, які обґрунтовують об'єми викидів для внесення змін у технологічні нормативи викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря для коксових печей". На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем надано до суду копії: актів здачі-прийняття робіт, реєстру отриманих податкових накладних за перевіряємий період; договору, додаткових угод, податкових накладних; платіжних доручень.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В той же час, надані позивачем документи бухгалтерського обліку у повній мірі не відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники, не підтверджують фактичне здійснення таких, оскільки позивачем не надано документів, які підтверджують факт виконання робіт саме ТОВ "Компанія "Статус Практика", а саме: технічних завдань на виготовлення робіт з додатками до нього, комплекту наукової, технічної та іншої документації, яка передбачена технічними завданнями та умовами договору від 05.10.2012 року № 12/26-12. Також позивачем не надано підтвердження використання у господарської діяльності послуг, отриманих від ТОВ "Компанія "Статус Практика" за серпень 2014 року у сумі 90000,00 грн., у т.ч ПДВ 15000,0 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК (2755-17) , які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумного (з точки зору загальноприйнятих, звичайних правил господарювання) обгрунтування витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке, у більшості своїй, свідчить про відсутність ділової мети при здійсненні господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. При цьому не має значення, що фінансові показники такої господарської операції, які враховані в податковому обліку, підтверджені документами, вимога стосовно оформлення яких встановлена правовими нормами.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що послуги по дослідженню об'єму викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря для коксових печей не підтверджують їх значення для господарської діяльності позивача.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що реальність виконання взятих контрагентом позивача зобов'язань за укладеними договорами не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображали зміст господарських операцій та їх вартісні показники, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000152201 від 29.01.2015 року прийнято правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі № 820/5334/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.