за позовом ОСОБА_2 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Нікопольська ОДПІ), Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, про визнання протиправним та скасування наказу Нікопольської ОДПІ від 28 квітня 2015 року № 35-о, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди в розмірі 38929 грн 56 коп.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 6 серпня 2014 року № 311 (311-2014-п) визначено територіальні органи Державної фіскальної служби, які утворюються шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком, зокрема, по Дніпропетровській області створено Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, яка утворюється шляхом приєднання Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

У зв'язку з реорганізацією інспекції, ОСОБА_2 27 лютого 2015 року попереджено про наступне вивільнення, де вказано про переведення на іншу посаду або наступне звільнення із займаної посади 27 квітня 2015 року згідно з частиною 6 статті 36 КЗпП України, вказане попередження особисто підписано позивачем без зауважень.

За новим штатним розписом Нікопольської ОДПІ від 19 лютого 2015 року, відділ в якому працювала позивач до реорганізації було скорочено на одну штатну одиницю.

Згідно з додатком до попередження про наступне вивільнення, ОСОБА_2 було запропоновано 9 наявних вакантних посад, які відповідали за своїми кваліфікаційними вимогами її освіті та стажу роботи.

Після виходу позивача з лікарняного 28 квітня 2015 року та відмови її від запропонованих вакантних посад, враховуючи попередження про наступне вивільнення від 27 лютого 2015 року, Нікопольською ОДПІ винесено наказ від 28 квітня 2015 року № 35-о про звільнення ОСОБА_2 згідно з частиною 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до частини 6 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору, зокрема, є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З аналізу вказаних норм трудового законодавства вбачається, що обов'язковими умовами, які покладаються на роботодавця при наступному вивільненні працівника є його попередження не пізніше ніж за два місяці та при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці пропонування працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

ОСОБА_2 було попереджено про наступне вивільнення 27 лютого 2015 року, а також, після виходу з лікарняного, позивачу було запропоновано 9 наявних вакантних посад, які за своїми освітніми та кваліфікаційними вимогами та необхідному стажу роботи відповідали позивачу. Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_2 відмовилася. Зазначені обставини свідчать про дотримання Нікопольською ОДПІ законодавчо покладеного на неї обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, про що правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що стаття 42 КЗпП України стосується лише тих випадків, коли особа звільняється, в зв'язку із скороченням чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Фактично, хоч і мало місце скорочення штатної чисельності відділу, в якому працювала позивач, але останній було запропоновано 9 наявних вакантних посад по інспекції, від яких остання відмовилася, що спростовує доводи позивача в частині її переважного права на залишення на роботі, у зв'язку з тим, що вона є особою, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком.

Відповідно до частини 1 статті 32 Кодексу законів про працю України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Частинами 2-4 цієї ж статті передбачено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

За таких обставин суди обґрунтовано зазначили, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його, зокрема в Нікопольській ОДПІ на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ, у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, а також допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

В зв'язку з викладеним колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів позивача про те, що згідно зі статтею 32 КЗпП України ОСОБА_2 мала право відмовитися від переведення на іншу роботу, і така відмова не потрапляє під дію частини 6 статті 36 КЗпП України, а отже звільнення її відповідно до частини 6 статті 36 КЗпП України є незаконним.

Відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України, попередня згода профспілкового органу та його обов'язкова участь у розгляді питання звільнення працівника - члена профспілкової організації здійснюється лише при розірванні трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

В спірній ситуації мало місце звільнення позивача за частиною 6 статті 36 КЗпП України, а тому положення статті 43 цього Кодексу на даний випадок не розповсюджуються.

За таких обставин правильними є висновки судів щодо відсутності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Нікопольської ОДПІ та поновлення позивача на роботі, оскільки позивача було завчасно попереджено про наступне вивільнення за два місяці, крім того остання відмовилася від запропонованих наявних вакантних посад, чим фактично зробила власне волевиявлення щодо припинення роботи, що свідчить про дотримання відповідачем обов'язкових умов передбачених чинним трудовим законодавством при звільнення працівника з займаної посади.

Суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалення оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування чи змін немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.