Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати плати за землю з фізичних осіб за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 69/04-03-17-01/НОМЕР_3 від 16.01.2015 року.

Відповідно до викладених в акті перевірки висновків позивачем порушено вимоги: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп.16.1.5 п. 16.1 ст.16, з урахуванням п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в частині ненадання до перевірки документів з питань обчислення і сплати орендної плати; пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, з урахуванням пп. 288.7 ст. 288 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податкових зобов'язань з орендної плати в загальному розмірі 493 771,98 гривня.

На підставі акту перевірки відповідачем 20.02.2015 року винесено податкові повідомлення-рішення: № 0006811701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб на загальну суму 488 362,83 гривні, у тому числі за основним платежем в розмірі 390 690,26 гривень, штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 97 672,57 гривні; № 0006821701, яким позивачу нарахований штраф за ненадання до перевірки податковому органу необхідних документів у розмірі 510,00 гривень.

Судами також встановлено, що між Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) та громадянином ОСОБА_4, громадянином ОСОБА_5 укладено договори оренди земельних ділянок:

від 25.12.2007 року, зареєстрований за № 09086 від 28.12.2007 року, згідно якого "орендар" приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,0926 га (1/2 - 1,0463 га), для фактичного розміщення катка з штучним льодом "Хімік". Договір укладено строком до 19.10.2010 року;

від 23.10.2007 року, зареєстрований за № 09018 від 08.11.2007 року, згідно якого "орендар" приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,0863 га (1/2 - 0,04315 га), для фактичного розміщення торгового центру. Договір укладено строком до 20.04.2012 року.

За договором купівлі-продажу від 11.10.2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_6 17/50 часток у праві спільної часткової власності на каток зі штучним льодом "Хімік".

13.02.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали за договором дарування у власність ОСОБА_7 17/50 часток у праві спільної часткової власності на каток зі штучним льодом "Хімік", що знаходиться по АДРЕСА_1

15.02.2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подали заяви до Дніпродзержинської міської ради про виділення земельних ділянок.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також 15.02.2012 року та додатково 26.03.2012 року подали заяви до Дніпродзержинської міської ради про переоформлення на землекористування та вилучення земельної ділянки.

22.03.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір на геодезичні роботи з інвентаризації і встановлення меж земельної ділянки та Додаткові угоди від 25.09.2012 року, 25.09.2013 року, 25.09.2014 року, якими термін виконання робіт продовжили до 25.03.2015 року.

Також, 01.08.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено Договір про виділ у натурі частки нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перейде у спільну часткову власність (у рівних частках кожному), на самостійний об'єкт нерухомого майна, адміністративно-виробничий корпус, загальною площею 506,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність донарахування позивачу податкового зобов'язання з орендної плати фізичних осіб за 2012-2013 роки відповідно до вимог пп. 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України у розмірі 390 690,26 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 97 672,57 гривні шляхом винесення податкового повідомлення-рішення № 0006811701 від 20.02.2015 року, оскільки позивач після закінчення терміну дії договорів оренди продовжував користуватися вищезазначеними земельними ділянками в частині площі 1,0463 га земельної ділянки за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. В.В. Щербицького, 1а, та площі 0,04315 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується поданими позивачем до податкового органу деклараціями з плати за землю за 2012-2013 роки, в яких позивач самостійно визначив суми податку за користування земельними ділянками, які є узгодженими з дати отримання декларацій податковим органом, та оплатив зазначені суми в добровільному порядку. Крім того, суди дійшли висновку, що відповідачем правомірно накладено на позивача штраф у розмірі 510,00 гривень відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0006821701 від 20.02.2015 року, оскільки позивачем податковому органу не було надано первинних документів для здійснення перевірки.

Колегія суддів з такими висновками судів не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до норм ПК України (2755-17) , річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Отже, починаючи з 01.01.2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи ПК України (2755-17) з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить не менше 3 % від їх грошової оцінки.

Відповідно до ст. 31 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За приписами ст. 33 Закону № 161-XIV після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Статтею 34 Закону № 161-XIV передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач після закінчення терміну дії договорів оренди продовжував користуватися вищезазначеними земельними ділянками в частині площі 1,0463 га земельної ділянки за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. В.В. Щербицького, 1а, та площі 0,04315 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому судами не досліджено та не з'ясовано питання щодо фактичного розміру земельної ділянки, яка фактично використовувалась ОСОБА_4, беручи до уваги те, що 11.10.2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали і 13.02.2012 року передали у власність третім особам, відповідно, по 17/50 часток у праві спільної часткової власності на каток і земельну ділянку площею 2, 0926 га по вул. В.В. Щербицького, 1а, та те, що 15.02.2012 року та 26.03.2012 року вони подавали заяви до Дніпродзержинської міської ради про переоформлення на землекористування та вилучення земельної ділянки.

Також, у касаційній скарзі позивач зазначає, що діючи за договорами оренди земельних ділянок, він помилково декларував до податкової служби у 2012-2013 роках об'єкт оподаткування - розміри орендованих земельних ділянок, зазначені в договорах, а не ті, що використовував в реальності, у зв'язку з чим земельний податок вирахуваний неправильно.

Вказані обставини не прийняті до уваги попередніми судовими інстанціями та не витребувано належні письмові докази для підтвердження або спростування наведених обставин.

Крім того, в касаційній скарзі позивач зазначає, що грошове зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 20.02.2015 року № 0006811701 визначене податковим органом поза межами 1095 днів, оскільки останнім днем визначення податковим органом податкового зобов'язання є 19.02.2015 року, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене 20.02.2015 року.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У зв'язку з чим, для правильного вирішення цього спору судам також необхідно перевірити правомірність нарахування платникові грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 20.02.2015 року № 0006811701 та встановити обставини чи дійсно податковим органом були проведені донарахування поза межами законодавчо встановленого строку давності, також досить важливо встановити останній день граничного строку сплати грошових зобов'язань позивачем.

Також, як встановлено у судовому процесі, позивачем податковому органу не було надано первинних документів для здійснення перевірки.

Однак, позивач в касаційній скарзі посилається на те, що він 12.02.2015 року подав до Дніпродзержинської ОДПІ письмові заперечення до акту перевірки до яких були долучені копії документів.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (частина 2 цієї статті).

Згідно з п. 44.7 ст. 44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не досліджено факту чи реалізовано позивачем право на подання документів контролюючому органу протягом п'яти робочих днів з дня отримання акту перевірки.

Ці обставини входять до предмету доказування при вирішення даного спору, а їх не встановлення призвело до передчасних висновків щодо результату його розгляду.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.