Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 року

у справі № П/811/816/15

за позовом приватного акціонерного товариства "Креатив" (далі - позивач, ПрАТ "Креатив")

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ПрАТ "Креатив" звернулось у березні 2015 року до суду з позовом до Кіровоградської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 року № 0000212202.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "Терра" за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року та ТОВ "Макстоп" за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, результати якої оформлено актом від 27.11.2014 року № 14/11-23-22-02/31146251, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 664 833,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2014 року № 0000212202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 664 833,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 332 417,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки відповідача ґрунтуються на інформації актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, отриманих від інших податкових інспекцій, які слугували підставою для тверджень податкового органу про те, що ТОВ "Макстоп" та ПП "Терра" проводили діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням вигоди третім особам, в тому числі контрагенту - ПрАТ "Креатив", в результаті чого в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) на адресу позивача від контрагентів-постачальників за вказані періоди, що свідчить про те, що правочини між ПрАТ "Креатив" та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акту перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Масктоп", ПП "Терра", підтверджуються дослідженими судами та наявними у справі доказами, зокрема: копіями податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, посвідчень про якість товару, а також платіжних доручень про оплату вартості придбаного товару.

При дослідженні наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що такі є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , податкові накладні відповідають вимогам ПК України (2755-17) , а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначеного правочину та реальне здійснення спірних господарських операцій за таким.

Водночас, судами встановлено, що придбаний у вказаних контрагентів товар позивачем використано для виробництва власної продукції (жирів, маргарину, фасованого масла, майонезу), який в подальшому реалізовано ПАТ "Львівська кондитерська фабрика "Світоч" за договором поставки від 23.12.2013 року № 14003, ТОВ "Гадячсир" за контрактом на поставку товару від 01.06.2013 року № 0106/1, а також ТОВ "Андрушівський сир завод" за контрактом від 27.12.2013 року № 3226.

Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Також, матеріали справи містять копію договору оренди від 01.09.2011 року № 2480, укладеного з ПП "Еллада" та договору оренди майна від 01.08.2013 року № 3104, укладеного з ТОВ "Кіровоградський комбікормовий завод", чим підтверджено наявність у позивача виробничих ресурсів для зберігання придбаного товару.

Крім того, судами вірно зауважено, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства позивача умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Посилання податкового органу на недоліки товарно-транспортних накладних підлягають відхиленню, оскільки помилки в їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій за умови наявності інших документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

Крім того, також підлягають відхиленню посилання відповідача на листи про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, оскільки податковий орган був позбавлений можливості перевірити первинні документи господарської діяльності ПП "Терра" та ТОВ "Макстоп". Вказані листи не можуть бути безумовною підставою для визнання господарських операцій між позивачем та його контрагентами такими, що не мали фактичного виконання, якщо їх реальність підтверджується відповідними документами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області - відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 року у справі № П/811/816/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.