Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 року

у справі № 809/2440/15 (876/10068/15)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (далі - позивач, ТОВ "Мізунь")

до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, Долинська ОДПІ)

про визнання протиправним та касування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ "Мізунь" звернулось у червні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Долинської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.05.2015 року № 0000292200.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Долинської ОДПІ від 29.05.2015 року № 0000292200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 25 100,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ); ст. 2, ст. 11, ст. 71, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Ант" в частині податку на додану вартість за період з 01.07.2014 року по 31.08.2014 року, результати якої оформлено актом від 15.05.2015 року № 804/09-05-22/32149452, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 44.6 ст. 44 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 100 400,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015 року № 0000292200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 100 400,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 50 200,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, які б засвідчили рух матеріальних активів під час здійснення спірних господарських операцій, а також використання отриманих за такими послуг в межах господарської діяльності товариства, та водночас, матеріалами справи підтверджено безпідставність та протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% збільшеного грошового зобов'язання, з огляду на відсутність факту повторного порушення.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

За змістом пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "НВП "Ант" за: договором про надання маркетингових послуг від 26.06.2014 року № 15, метою якого було збільшення обсягів реалізації товару; договором на виконання робіт (надання послуг) від 27.06.2014 року № 26 (послуг по підготовці території для прокладки господарського питного трубопроводу, послуг з проведення лінії електропередач водозабору, зварювальних робіт)

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, специфікації, актів надання послуг, звіту маркетингового дослідження, протоколу погодження договірної ціни послуг, податкових накладних, актів про надання послуг, платіжних доручень про оплату обумовлених робіт/послуг у безготівковій формі, а також договору оренди земельної ділянки, зовнішньоекономічного контракту на придбання труб, договорів на розробку проектно-технічної документації, авторського нагляду за будівництвом, технічного нагляду, робочих проектів господарського питного трубопроводу, документів про встановлення зон санітарної охорони водозабору та проекту зовнішніх електричних мереж.

При дослідженні наданих позивачем первинних документів податкової та бухгалтерської звітності судом апеляційної інстанції встановлено, що вони складені з дотриманням вимог податкового законодавства.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що проведення маркетингових досліджень здійснювалось в рамках господарської діяльності позивача, що підтверджується його аналізом та відповідною спеціалізацією, оскільки ТОВ "Мізунь" постачає воду як сировину для виготовлення горілок ТОВ "Українська дистрибуційна компанія", яка є власником ТМ "Хортиця" та ТМ "Мороша", що безпосередньо і досліджувалось в наданих маркетингових послугах, здійснених контрагентом позивача.

При цьому, є вірною позиція суду апеляційної інстанції щодо реальності намірів та дій позивача, спрямованих на будівництво господарського питного трубопроводу в урочищі Лисинець, оскільки такий є необхідним у господарській діяльності ТОВ "Мізунь".

Так, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що отримані від контрагента послуги були направлені на виконання функцій, які у сукупності надали можливість позивачеві здійснити господарську діяльність та отримати прибуток.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено адміністративний позов повінстю.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 року, якою скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року, у справі № 809/2440/15 (876/10068/15) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.