розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року,

У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Факторинг Україна", правонаступником якого він є, було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 101 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,99%+FIDR до 25 квітня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, як вона так і майнові поручителі на претензії не реагували, унаслідок чого утворилась заборгованість станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 4 коп.

Ураховуючи зазначене, позивач просив суд у рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5 серпня 2014 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 04 коп., з яких: 99 860 грн 48 коп. - заборгованість за кредитом; 15 409 грн 15 коп. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами; 428 467 грн 41 коп. - пеня. Встановлено спосіб реалізації зазначеного нерухомого майна, предмету іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, встановлено початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за кредитним договором змінено. Визначено загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року станом на 7 квітня 2014 року, у рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, у розмірі 215 269 грн 63 коп., з яких: 99 860 грн 48 коп. - заборгованість за кредитом; 15 409 грн 15 коп. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами; 100 тис. грн - пеня. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_3 та майнові поручителі порушили зобов'язання за кредитним договором і допустили заборгованість; у силу ст. ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру кредитної заборгованості і судових витрат та залишаючи в іншій частині рішення районного суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що розмір пені майже у п'ять разів перевищує розмір кредитної заборгованості, тому дійшов висновку про зменшення розміру пені з 428 467 грн 41 коп. до 100 тис. грн та про зміну розміру судових витрат.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Факторинг Україна", правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 101 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,99%+FIDR до 25 квітня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, 25 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, як вона так і майнові поручителі на претензії не реагували, унаслідок чого утворилась за розрахунком позивача заборгованість станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 4 коп.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 жовтня 2010 року, що набрало законної сили, на користь банку достроково стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_6 заборгованість за указаним кредитним договором, яка утворилась станом на 10 серпня 2009 року у розмірі 120 855 грн 41 коп., яке станом на 7 квітня 2014 року не виконано, знаходиться на стадії примусового виконання.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України вказане не врахував, та, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 7 квітня 2014 року, згідно якого нараховано 99 860 грн 48 коп. по кредиту; 15 409 грн 15 коп по відсотках за користування кредитними коштами; 428 467 грн 41 коп. по пені у межах річного строку.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит.

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, оцінку доводам апеляційної скарги не надав, а, зменшивши розмір неустойки згідно вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, не звернув уваги на те, що розмір неустойки може бути зменшено лише у разі, якщо він нарахований згідно вимог закону та умов договору.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.