розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Жовтневому району, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визначити місце проживання їх з відповідачкою малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_3; стягнути аліменти з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн 00 коп. щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 2008 року по 2014 рік перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 Зазначав, що після розірвання шлюбу сторони припинили підтримувати сімейні відносини й проживають окремо. Вважав, що проживання малолітнього сина з матір'ю суперечить інтересам дитини, оскільки відповідачка мешкає разом з сім'єю її батьків, яка налічує п'ятьох осіб, у трикімнатній квартирі, не маючи при цьому окремої кімнати, а зазначене житло знаходиться у незадовільному стані, у той час як позивачу на праві власності належить двокімнатна квартира, в якій створені належні умови для проживання дитини.

Також ОСОБА_3 вказав, що колишня дружина не має офіційного місця роботи, не має часу на піклування про дитину та про стан її здоров'я, працює до пізньої ночі, її батьки щоденно зловживають спиртними напоями, вся сім'я свариться між собою, матеріальним забезпеченням дитини займається особисто він, в тому числі сплачує за перебування дитини у садку, купує дитині всі необхідні речі, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі ј частини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно від усіх видів заробітку ОСОБА_4, починаючи з дня звернення до суду (06 березня 2014 року) і до досягнення дитиною повноліття.

Іншу частину позовних вимог ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визначаючи місце проживання дитини з батьком, врахувавши конкретні обставини, ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків, взаємну прихильність батька та дитини, позитивну динаміку в розвитку дитини та вийшовши за межі наявності пріоритету проживання дитини з матір'ю, взяв до уваги ставлення сторін до виконання батьківських обов'язків.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна, оскільки останні зроблені із неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають із наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 30 серпня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2014 року (а. с. 13, т. 1).

У шлюбі сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14, т. 1).

Як вбачається із матеріалів справи, після розірвання шлюбу сторони мешкають окремо, у зв'язку з чим не можуть погодити місце проживання дитини.

Згідно з актом обстеження умов проживання позивача ОСОБА_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, складеним 02 квітня 2014 року головними спеціалістами відділу по Жовтневому району служби (управління) у справах дітей міської ради, дитина займає окрему кімнату, в якій наявні всі необхідні меблі для дитини, дитяча спортивна стінка, дитячий сезонний одяг, іграшки (а. с. 90, т. 1).

Відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1, та згідно з актом обстеження умов проживання від 12 травня 2014 року, складеним головними спеціалістами відділу по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, дитина мешкає в одній кімнаті з матір'ю, в якій є два ліжка, шафа для речей, речі та іграшки для відповідного віку дитини (а. с. 127-128, т. 1).

Також судами попередніх інстанцій не встановлено факту зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінки кожного із батьків, що може суттєво зашкодити розвитку та вихованню дитини.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради від 06 жовтня 2014 року, наданого на вимогу апеляційного суду, місце проживання малолітнього ОСОБА_5 визначено з матір'ю, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а .с 78-79, т. 2).

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 20 жовтня 2014 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 по черзі з кожним із батьків протягом одного тижня (а. с. 75, т. 2).

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Частиною 1 ст. 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (v0016700-98) , вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що місцевий суд, визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком, на порушення приписів ст. ст. 212- 214 ЦПК України на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, доводів відповідачки не перевірив, не врахував положення ч. 1 ст. 161 СК України та не узяв до уваги вік дитини; з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип не встановив і не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК України будь-яких виняткових обставин, які б зумовили необхідність розлучення малолітньої дитини з матір'ю; при цьому належним чином не мотивував свого висновку про неможливість забезпечення відповідачкою належного рівня виховання дитини.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, всупереч вимогам ст. 303 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив законність ухваленого рішення в межах заявлених вимог та не усунув у межах своїх повноважень допущених судом першої інстанції недоліків.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.