головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Олійник А.С., розглянувши заяву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" про стягнення надміру сплачених коштів за кредитом, визнання збільшення процентної ставки в односторонньому порядку неправомірним та зобов'язання вчинити дії,

Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" (далі - ПАТ ""Банк Національний кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування вимог банк посилався на те, що 25 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Національний кредит", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний кредит"), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 97ф/2007/02-783/2-1, предметом якого є кредитні ресурси на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 280 000 грн з процентною ставкою у розмірі 18 % річних до 24 грудня 2014 року. Відповідно до умов кредитного договору у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти у розмірі 28 % річних від простроченої суми. 19 травня 2008 року між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін № 02-346/2-1 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якого сторони внесли зміни до договору, а саме за користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 19 % річних, сукупна вартість кредиту складає 280 883 грн 54 коп.; у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти у розмірі 29 % річних від простроченої суми. У зв'язку зі змінами, які виникли на грошово-кредитному ринку України та у відповідності до умов кредитного договору позивач повідомляв відповідача про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами та встановлення її в розмірі 25 % річних. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, відповідно до умов договору здійснив видачу кредитних коштів позичальнику. Відповідач систематично не сплачує щомісячні платежі по сплаті кредиту згідно графіка, станом на 24 квітня 2013 року загальна сума заборгованості відповідача перед банком складає 49 949 грн 69 коп., які позивач просив стягнути з відповідача.

Відповідач ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Банк Національний Кредит", в якому просила стягнути з банка надмірно сплачені кошти за кредитом у розмірі 10 677 грн 39 коп.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що банк в односторонньому порядку підвищив відсоткову ставку за користування кредитом до 25 % річних, при цьому між банком та позичальником не було укладено жодного договору про внесення змін чи доповнень до кредитного договору, який відповідно до умов договору є єдиною підставою для зміни процентної ставки. Позичальник вносила у каси банку більшу за розміром суму для дострокового погашення кредитної заборгованості та відповідно до розрахунків відповідача станом на 04 травня 2011 року за кредитним договором здійснено надлишкову оплату коштів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року, позовні вимоги ПАТ "Банк Національний кредит" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Банк Національний кредит" суму заборгованості за кредитним договором № 97ф/2007/02-783/2-1 - 49 949 грн 69 коп. та судовий збір у розмірі 499 грн 50 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року у справі за позовом ПАТ "Банк Національний кредит" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ПАТ "Банк Національний кредит" про стягнення надміру сплачених коштів за кредитом, визнання збільшення процентної ставки в односторонньому порядку неправомірним та зобов'язання вчинити дії.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. ст. 6, 626, 627, 632, 638, 641, 642, 651, 1048, 1054 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що потягло ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах.

Як приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року у справі за позовом про стягнення заборгованості, постанову Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання протиправною зміну умов договору кредиту та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Як роз'яснено у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) судовими рішеннями, на які заявник посилається на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, можуть бути рішення: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ; Вищого адміністративного суду України; Вищого господарського суду України; Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалені як судом касаційної інстанції; апеляційних судів загальної юрисдикції, як судів касаційної інстанції в цивільних справах, яким право на перегляд у касаційному порядку цивільних справ було надано Законом "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року № 697-V (697-16) .

Зазначений перелік таких судових рішень є вичерпним. Обов'язковою є умова, щоб цими рішеннями, які набрали законної сили, вирішено спір по суті, та в них судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Враховуючи викладене вище, посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання протиправною зміну умов договору кредиту та зобов'язання вчинити певні дії не може бути взято до уваги, оскільки таке рішення не входить до переліку судових рішень, якими слід обґрунтовувати неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

При постановлені ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2014 року, суд виходив із того, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та вважав обґрунтованими висновки про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному банком розмірі, оскільки сторони у договорі погодили, що про зміну відсоткової ставки за кредитом позичальник повідомляється банком письмово протягом 7 календарних днів з дати прийняття банком рішення про її зміну. Зміни з цього приводу повинні бути внесені шляхом укладення договору про внесення змін чи доповнень до цього договору на протязі 14 календарних днів з моменту направлення банком письмового повідомлення позичальнику про необхідність таких змін поштою з повідомленням, трьох банківських днів з моменту отримання позичальником такого повідомлення особисто під розписку. Оскільки сторони досягли домовленості та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватися, а момент досягнення домовленості вважається таким, що настав, при цьому банк направив позичальнику відповідне повідомлення рекомендованим листом.

Зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року, на яку заявник посилається, як на підставу перегляду судового рішення, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки в одному випадку (судове рішення, яке є предметом перегляду) суд зазначив, що умовами договору передбачено порядок зміни розміру процентів за користування кредитом та банком виконано умови щодо повідомлення позичальника про зміну розміру відсоткової ставки, а в іншому випадку (рішення, на яке заявник посилається, як на підставі неоднакового застосування судом (судами) норм матеріального права) суд виходив з того, що умовами договору передбачено порядок зміни розміру процентів за користування кредитом, однак банком не надано документів, які б свідчили про те, що ним приймалось відповідне рішення про збільшення відсоткової ставки та не надано доказів того, що підвищення відсоткової ставки було правомірним з огляду на лист Національного банка України від 05 січня 2009 року № 40-210/34-62 (v4-62500-09) .

Як роз'яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, може бути подана за сукупністю таких умов: судом касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні і ті самі норми матеріального права; справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин; має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже зміст заяви та додана до неї копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року у справі за позовом про стягнення заборгованості, не можуть свідчити про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки із них не вбачається різного тлумачення судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; відсутнє різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню; відсутнє різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання спірних правовідносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; відсутнє різне застосування правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

За таких обставин, наведені заявником доводи не містять сукупність вказаних умов та ознак неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а тому у допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" про стягнення надміру сплачених коштів за кредитом, визнання процентної ставки в односторонньому порядку неправомірним та зобов'язання вчинити дії за заявою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2014 року.