Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Усенко Є.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 у справі № 815/3388/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016, позов Публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 15.10.2013 № 0000104100, № 0000124100, № 00001141100 в частині, яка була залишена без змін на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України від 04.03.2014 № 4123/6/99-99-10-01-15.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 22.09.2013 № 65, наказу про продовження терміну проведення позапланової виїзної документальної перевірки від 05.09.2013 № 85, відповідач провів позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень, квітень, травень, червень 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.02.2013 по 30.05.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 24.09.2013 № 29141-0100152282/11, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п.14.1.36 ст.14, п.198.3 ст. 198, абз. 8 та абз. 9 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень-червень 2013 року в сумі 1480087 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені постачальнику - TOB "Агентство "Луком-А-Україна" на підставі документів, які не дозволяють підтвердити факт надання послуги та її зв'язок з господарською діяльністю платника, внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 584713,95 грн., а також у квітні 2013 року позивач включив до складу податкового кредиту суму 13434 грн. ПДВ по податковій накладній № 13 від 18.04.2014, отриманій від ТОВ "Східремсервіс", яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, в ході проведення виїзної перевірки ПАТ "Одеський нафтопереробний завод", з метою встановлення достовірності даних податкового кредиту, направлений запит до ДПІ за місцем реєстрації постачальників на проведення зустрічних звірок, однак станом на дату складання акту відповіді не отримано, що не дає можливості підтвердити податковий кредит перевіреного періоду на загальну суму 2369429 грн.

На підставі названого акту перевірки та результатів розгляду заперечень до нього відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.10.2013:

№ 0000104100, яким встановлено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 1480087 грн. (у т.ч. не відшкодовано на момент перевірки - 119687 грн., відшкодовано на момент перевірки - 1360400 грн., штрафні (фінансові) санкції - 740043,5 грн.);

№ 00001141100, яким встановлено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 74301 грн. ;

№ 0000124100, яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1318044 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 659022 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, рішенням Міністерства доходів і зборів України скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.10.2013 № 0000104100, № 0000124100, № 00001141100 в частині невизнання перевіркою податкового кредиту в сумі 13434 грн. і у відповідній частині застосованих штрафних санкцій, а в іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з TOB "Агентство "Луком-А-Україна" за договором про надання послуг № 08/772 від 26.12.2008, предметом якого є надання послуг охорони та збереження майна позивача, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. Акти здачі-прийняття робіт містять вид наданих послуг та періоди їх надання. Зазначення в актах виконаних робіт таких відомостей як персоніфікація осіб, які здійснювали послуги, не передбачалось умовами договору та не є обов'язковим реквізитом первинного документу відповідно до вимог законодавства.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом (2755-17) або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину.

Також при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, суди дійшли обґрунтованого висновку, що доводи відповідача про завищення позивачем податкового кредиту, які ґрунтуються на відсутності інформації щодо зустрічних звірок з суб'єктами господарювання (ДП "ГСІ-Укрнафтогазбуд", ТОВ "Агентство "Луком-А-Україна", ТОВ "ВКФ "Техпобутсервіс-Юг", ТОВ "Лукойл Технолоджі Сервісіз Україна", ТОВ "Енергія і газ Україна", ТОВ "Лукойл Енергія і газ Калуш", ГУ ДСНС України в Одеській області, ВСФ "Гідрогеосервіс") за період березень - червень 2013 року, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Поруч з цим, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, у зв'язку з чим, у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, зокрема, і від проведення зустрічних перевірок податковим органом щодо них.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .