Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Нагорняка В.А. Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про застосування правових наслідків недійсності правочинів, витребування і повернення земельних ділянок власникам, стягнення неотриманого доходу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками земельних ділянок площею 2,7794 га і площею 2,7913 га відповідно, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області. Оскільки за судовими рішеннями Немирівського районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2013 року та від 15 листопада 2013 року договори оренди землі від 15 грудня 2005 року, укладені між кожним з позивачів та ТОВ "Ситковецьке", визнані недійсними, а ТОВ "Ситковецьке" отримало за цими правочинами належні їм на праві власності земельні ділянки площею 2,7794 га та 2,7913 га в оренду, позивачі вважали, що останні підлягають поверненню їм як отримані на виконання недійсного правочину. Посилаючись на порушення відповідачем їхніх прав щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, просили витребувати своє майно від особи, яка на їх думку незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Просили також відшкодувати збитки, завдані порушенням ТОВ "Ситковецьке" їх права власності, стягнувши з ТОВ "Ситковецьке на користь ОСОБА_3 отримані у зв'язку з використанням земельної ділянки доходи за період 2006-2014 років із врахуванням індексу інфляції в розмірі 20 243 грн, а на користь ОСОБА_4 отримані у зв'язку з використанням земельної ділянки доходи за період 2006-2004 роки в сумі 211 758 грн, а також 10 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 2 червня 2015 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ТОВ "Ситковецьке" земельну ділянку площею 2,7794 га, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 22 квітня 2004 року, що розташована на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та повернуто її ОСОБА_3 у стані придатному для ефективного використання без додаткового обробітку. Витребувано із незаконного володіння ТОВ "Ситковецьке" земельну ділянку площею 2,7913 га, що належить ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 22 квітня 2004 року, що розташована на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та повернуто її ОСОБА_4 у стані придатному для ефективного використання без додаткового обробітку. У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині стягнення з ТОВ "Ситковецьке" на їхню користь отриманих доходів внаслідок незаконного користування їхніми земельними ділянками відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Ситковецьке" на користь ОСОБА_4 10 тис. грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "Ситковецьке" повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,7794 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області у стані, придатному для ефективного використання без додаткового обробітку. Зобов'язано ТОВ "Ситковецьке" повернути ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,7913 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області у стані, придатному для ефективного використання без додаткового обробітку. Стягнуто з ТОВ "Ситковецьке" на користь ОСОБА_4 5 тис. грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять частково скасувати рішення апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, в частині витребування земельних ділянок застосував положення ст. 387 ЦК України, згідно з якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове рішення про витребування у відповідача спірних земельних ділянок на користь позивачів, обґрунтовано виходив із того, що такий захист можливий з використанням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України.

Судом установлено, що між кожним із позивачів та відповідачем 15 грудня 2015 року було укладено договори оренди землі (паю).

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 1 жовтня 2013 року визнано недійсним договір оренди землі від 15 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Ситковецьке".

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 15 листопада 2013 року визнано недійсним договір оренди землі від 15 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Ситковецьке".

Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Так, з позовної заяви вбачається, що позивачами заявлено вимоги про застосування правових наслідків недійсності правочинів, а позовна заява містить як посилання на ст. 216, так і на ст. 387 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Натомість відповідно до ст. 387 ЦК України власник має витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом на підставі ст. 387 ЦК України є відсутність між сторонами зобов'язально-правових відносин.

Отже, виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення віндикаційного позову, передбачених ст. 387 ЦК України, оскільки такий захист можливий з використанням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України, так як майно вибуло із володіння позивачів на підставі договору оренди, де останні були сторонами правочину, які судовими рішеннями визнані недійсними, та такі вимоги позивачами згідно із ст. 11 ЦПК України заявлено у суді першої інстанції.

За таких підстав, рішення апеляційного суду в зазначеній частині ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у цій частині немає.

Разом із тим, не можна погодитись із висновком апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові у цій частині, виходив із того, що наявність такої шкоди та її розмір відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам повинен бути підтверджений актом Немирівської райдержадміністрації, який позивачами до суду не надано.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що місцевий суд не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, оскільки розмір збитків визначається у порядку ст. ст. 22, 216 ЦК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду в цій частині погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі посилались на те, що неправомірними діями відповідача їм було завдано матеріальних збитків від неодержання сільськогосподарської продукції, які вони просили стягнути з відповідача на їх користь.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 вказаної статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками. При цьому розмір заподіяних збитків доводить позивач.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 2013 року (284-93-п) , збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом до спірних правовідносин було помилково не застосовано Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 2013 року.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, установивши, що відповідач тривалий час користувався й обробляв спірні земельні ділянки, належним чином не з'ясував чи сплачував він орендну плату й в якому розмірі, не дослідив чи були порушені права позивачів як орендодавців спірних земельних ділянок, а також не встановив причинного зв'язку між порушенням права й збитками; також не врахував, що позивачем не надано, а судом не витребувано і не досліджено належних та допустимих доказів на підтвердження розміру упущеної вимоги, як того вимагає Порядок.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, його рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що така шкода завдана ОСОБА_4 незаконними діями відповідача. При цьому суд керувався положеннями ст. 216 ЦК України.

Однак, судом не враховано, що моральна шкода відшкодовується у випадках, передбачених законом або договором, а норми закону, які стали підставою для визнання договору недійсним, так само як і положення самого договору права позивача на відшкодування моральної шкоди не передбачають.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року в частині позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.