розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Галицького району м. Львова в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_6, Львівська загальноосвітня школа-інтернат № 2, про накладення заборони на відчуження майна, за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2014 року,

У квітні 2014 року прокурор Галицького району м. Львова в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_6, Львівська загальноосвітня школа-інтернат № 2, про накладення заборони на відчуження майна.

Позивач, посилаючись на ст. 248 Сімейного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", просив накласти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року позов задоволено та накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2014 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є відповідачка ОСОБА_5 Відомості про батька дітей записані за заявою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12 серпня 2005 року № 962 встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з ухиленням матері від виконання своїх батьківських обов'язків.

Призначено ОСОБА_6 опікуном малолітньої, а також опікуном над її майном та житлом.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 11 вересня 2006 року № 1280 ОСОБА_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 лютого 2007 року позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав щодо її малолітньої доньки ОСОБА_4 Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2011 року позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 Рішення суду набрало законної сили.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 04 квітня 2011 року № р-159 надано малолітньому ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та навчається у Львівській загальноосвітній школі-інтернаті № 2, статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Вказаним розпорядженням також зобов'язано начальника СГІРФО Галицького РВ та директора ЛМКП "Айсберг" не знімати з реєстраційного обліку малолітнього ОСОБА_3 з місця реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 без попередньої згоди Галицької районної адміністрації як органу опіки та піклування.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру, виданим 09 листопада 2009 року Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та членам її сімї, зокрема, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Також встановлено, що неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з моменту народження та до часу ухвалення рішення про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані АДРЕСА_1, є її співвласниками як і інші особи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при позбавленні ОСОБА_5 батьківських прав щодо її малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не вирішено питання про накладення заборони на відчуження майна та житла дітей, а тому дійшов висновку про накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, накладаючи заборону на відчуження вказаного житла, суд порушив майнові права інших осіб, і такими є інші співвласники квартири, яка згідно з правовстановлюючими документами, окрім відповідачу ОСОБА_5 та неповнолітнім, в інтересах яких пред'явлено позов, також належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які до участі судом не залучались, і, накладаючи заборону на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1, не врахував, що відповідачці належить лише невизначена її частина даної квартири, як і не визначена частка дітей, в інтересах яких пред'явлено позов, хоча така згідно вимогами ч. 2 ст. 372 ЦК України може становити лише по 1/8 на кожного співвласника.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Частиною 3 ст. 25 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що у разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", відповідно до якої за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та членам її сімї, зокрема, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, та про притягнення до участі у справі співвласників спірної квартири, оскільки судовим рішенням зачіпаються їх права.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор Галицького району м. Львова звернувся до суду в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" з метою забезпечення гарантування права дітей на житло, а не на підставі ст. 117 СК України, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у позові.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами як першої, так і апеляційної інстанцій фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, призвело до поверхового та неправильного вирішення спору.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами в повному обсязі не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.