розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 21 січня 1989 року до 25 вересня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

У період шлюбу ними придбано приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 22,4 кв. м у торговельному комплексі (літ. А-2), яке розташоване по вул. Карпенка-Карого, 1д в м. Луцьку, право приватної власності на яке зареєстроване за відповідачем; торговий павільйон, який знаходиться на території ринку "Завокзальний" в м. Луцьку; торговий павільйон НОМЕР_2, який розташований на території МПП "Ринок" в м. Кузнецовську Рівненської області; автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на її ім'я.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 залишив собі в користування вищезгадані приміщення № НОМЕР_3 по вул. Карпенка- Карого, 1д у м. Луцьку; торговий павільйон на території ринку "Завокзальний" у м. Луцьку та автомобіль марки Chrysler.

У її користуванні залишився торговий павільйон НОМЕР_2 на території МПП "Ринок" у м. Кузнецовську.

Посилаючись на те, що такі умови поділу між ними не погоджувалися, просила провести поділ майна, визнавши за нею право власності на 1/2 частину приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 22,4 кв. м у торговельному комплексі (літ. А-2), яке розташоване по вул. Карпенка-Карого, 1д у м. Луцьку; торговий павільйон НОМЕР_2, який розташований на території МПП "Ринок" у м. Кузнецовську Рівненської області та стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки Chrysler, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 35 410 грн.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3, у листопаді 2013 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що, окрім вказаного вище майна, у період шлюбу ними придбано й інше, яке є їх спільною сумісною власністю, зокрема, квартиру АДРЕСА_1, меблі та побутову техніку. Вартість 1/2 частини автомобіля Chrysler, 2001 року випуску, в сумі 72 384 грн він уже компенсував ОСОБА_3

Неодноразово змінюючи та уточнюючи свої позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, право особистої власності на автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 70 820 грн, компенсувати ОСОБА_3 вартість 1/2 частини вказаного автомобіля в сумі 35 410 грн.

Також просив визнати спільною сумісною власністю подружжя кухонний гарнітур МДФ польського виробництва з фасадами та алюмінієвими вставками вартістю 3 000 грн; витяжку кухонну "Ariston" - 500 грн; комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми "Аміка" виробництва Польщі - 2 000 грн; комп'ютер фірми "Бенк" з монітором 17 дюймів - 600 грн; телевізор "Sony Bravo" LCD - 1 500 грн; м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва - 3 000 грн; пральну машину "Wirpool"- 300 грн; холодильник "Ariston" - 1 300 грн; ліжко двоспальне дерев'яне - 400 грн; матрац українського виробництва - 1 300 грн; телевізор "Грюндік" - 200 грн та виділити ОСОБА_3 все вказане майно на загальну суму 14 100 грн, стягнувши з неї на його користь компенсацію 1/2 частки вказаного майна у розмірі 7 050 грн.

Крім того, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 72 384 грн безпідставно отриманих коштів.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на торговий павільйон НОМЕР_2, розташований на території МПП "Ринок" у м. Кузнецовську Рівненської області.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 35 410 грн грошової компенсації за Ѕ частку вартості автомобіля марки Chrysler, 2001 року випуску, модель Grand Voyager, д.н.з. НОМЕР_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 як частку у спільній сумісній власності.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, модель Grand Voyager, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 70 820 грн.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми "Аміка" виробництва Польщі; комп'ютер фірми "Бенк" з монітором 17 дюймів; телевізор "Sony Bravo" LCD; м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва, пральну машину "Whirpool", холодильник "Ariston", мікрохвильову піч; ліжко двоспальне дерев'яне; матрац українського виробництва; телевізор "Грюндік", вартість якого складає 14 100 грн, та виділено зазначене майно ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію Ѕ частини зазначеного майна у розмірі 7 050 грн.

У задоволенні решти зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_3 на наступне майно:

- холодильник "Ariston" вартістю 1 300 грн, комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми "Аміка" виробництва Польщі - 2 000 грн, витяжку кухонну "Ariston" - 500 грн, матрац українського виробництва -1 300 грн, ліжко двоспальне дерев'яне - 400 грн, телевізор "Sony Bravo" LCD - 1 500 грн, всього на суму 7 000 грн;

- торговий павільйон НОМЕР_2 площею 17 кв. м, розташований на території МПП "Ринок" по вул. Енергетиків, 3 у м. Кузнецовську Рівненської області, вартістю 78 400 грн;

- Ѕ частину трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 вартістю 220 000 грн;

- Ѕ частину приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 22,4 кв. м у торговому комплексі (літ. А-2) по вул. Карпенка-Карого, 1-д у м. Луцьку вартістю 249 000 грн, всього на суму 554 400 грн.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_4 на наступне майно:

-. кухонний гарнітур МДФ польського виробництва, з фасадами та алюмінієвими вставками вартістю 3 000 грн, комп'ютер фірми "Бенк" з монітором 17 дюймів - 600 грн, м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва - 3 000 грн, пральну машину "Whirpool" - 300 грн, телевізор "Грюндік" - 200 грн, всього на суму 7 100 грн;

- автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, модель Grand Voyager, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 70 820 грн;

- приміщення промислового магазину № НОМЕР_4 загальною площею 10,24 кв. м на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка- Карого, 1 у м. Луцьку вартістю 79 500 грн;

- 1/2 частину трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 вартістю 220 000 грн;

- Ѕ частину приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 22,4 кв. м у торговому комплексі (літ. А-2) по вул. Карпенка-Карого, 1-д у м. Луцьку вартістю 249 000 грн, всього на суму 626 420 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 половину вартості автомобіля марки Chrysler, 2001 року випуску, модель Grand Voyager, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 70 820 грн в сумі 35 410 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 доплату за різницю у вартості поділеного майна в сумі 600 грн.

У решті позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній його частині не відповідає.

Судами під час розгляду справи встановлено, що з 21 січня 1989 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2010 року.

Дітей від шлюбу не мають.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 12 січня 2005 року, виданим на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29 грудня 2004 року № 498, ОСОБА_5 є власником приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 22,4 кв. м у торговому комплексі (літ. А-2) по вул. Карпенка-Карого, 1д у м. Луцьку.

Згідно з договорами про надання послуг та використання торгового місця НОМЕР_2, розташованого на території МГШ "Ринок" у м. Кузнецовську Рівненської області, від 01 серпня 2008 року, від 04 січня та від 01 квітня 2011 року, укладеними між МГШ "Ринок" та ОСОБА_5, останньому надано на території ринку торгове місце НОМЕР_2 для організації та проведення торговельної діяльності.

Також установлено, що у період шлюбу сторони придбали автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3

01 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений трудовий договір, згідно з яким остання, не будучи фізичною особою-підприємцем, спільно з ОСОБА_5 здійснювала підприємницьку діяльність.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 888266, з 12 липня 2011 року ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємец.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність у торговому павільйоні НОМЕР_2, який розташований на території МПП "Ринок" у м. Кузнецовську Рівненської області.

Частково задовольняючи позовні вимоги сторін, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу за правилами глави 8 СК України (2947-14) , а також вважав, що таким розподілом не порушуються майнові права сторін.

Зокрема, суд дійшов висновку про необхідність визнання за ОСОБА_3 права власності на торговий павільйон НОМЕР_2, розташований на території МПП "Ринок" у м. Кузнецовську Рівненської області, визнання за ОСОБА_5 права власності на автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 70 820,00 грн та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 35 410 грн грошової компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля.

Також суд визнав спільною сумісною власністю подружжя придбані ними меблі та побутову техніку загальною вартістю 14 100 грн й виділив їх ОСОБА_6 із стягненням з неї на користь ОСОБА_5 1/2 частини від вказаної суми.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд вважав, що поділу підлягають також приміщення магазину № НОМЕР_4 на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого, 1 у м. Луцьку та приміщення № НОМЕР_3 у торговому комплексі літ. А по вул. Карпенка-Карого, 1д у м. Луцьку.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Згідно з п. 3 ст. 215 ЦПК України мотивувальна частина рішення повинна містити висновки про встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення; мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, застосовує нормативно-правові акти із зазначенням, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Виходячи зі змісту ст. ст. 213, 215 ЦПК України, судові рішення повинні містити вичерпні висновки про встановлені обставини і їх правові наслідки.

Висновки є вичерпними, коли вони підтверджуються достатніми і допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Визнаючи одні й відхиляючи інші докази, суд мав це обґрунтувати.

Натомість апеляційний суд, переглядаючи справу, не виконав своїх обов'язків, визначених законом, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Так, судом установлено, що сторони заявили вимоги про поділ майна подружжя, набутого ними за час шлюбу. При цьому ОСОБА_4 є фізичною особою - підприємцем, який у своїй підприємницькій діяльності використовує частину спільного сумісного майна.

Провівши поділ і визнавши за ОСОБА_4 право власності на приміщення магазину № НОМЕР_4 на території ринку "Завокзальний" по вул. Карпенка-Карого, 1 у м. Луцьку площею 10,24 кв. м, апеляційний суд не звернув уваги на те, що про поділ цього приміщення жодна зі сторін не просила.

Пославшись на те, що ОСОБА_4 не надав правовстановлюючих документів на зазначене вище приміщення, суд залишив поза увагою наявний в матеріалах справи договір оренди торгового місця № 2181 від 01 липня 2013 року, укладений між підприємцем ОСОБА_4 та Волинською обласною спілкою споживчих товариств, термін дії якого до 31 грудня 2013 року.

При цьому, докази того, що це приміщення є власністю одного з подружжя, в матеріалах справи відсутні.

Що стосується поділу приміщення № НОМЕР_3 у торговому комплексі літ. А по вул. Карпенка-Карого,1д у м. Луцьку, то висновки апеляційного суду про його поділ як спільного сумісного майна подружжя з визнанням права власності на його Ѕ частину за позивачкою не відповідають вимогам закону.

Так, суд апеляційної інстанції визнав вказане вище приміщення об'єктом спільної сумісної власності подружжя, зазначивши, що ОСОБА_4 не надав доказів про те, що це приміщення було придбано ним, як підприємцем.

Разом з тим, обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 зазначав, що приміщення № НОМЕР_3 в торговому комплексі по вул. Карпенка- Карого, 1-д в м. Луцьку було придбане ним, як фізичною особою - підприємцем, пославшись на письмові докази, зокрема, додаткову угоду до основного договору від 13 жовтня 2004 року, акт прийому-передачі від 17 грудня 2004 року, де зазначено, що пайовиком є підприємець ОСОБА_4, дублікати квитанцій та дублікати меморіальних ордерів від 01 грудня 2003 року № 1708 та від 04 грудня 2003 року № 1045, де зазначено, що оплату здійснював підприємець ОСОБА_5 і призначення платежу - пайова участь у будівництві згідно з договором від 28 листопада 2003 року № 148.

Між тим цим доказам суд жодної оцінки не надав.

Включивши до поділу майна подружжя павільйон НОМЕР_2 площею 17 кв. м, розташований на території МПП "Ринок" по вул. Енергетиків, 3 у м. Кузнецовську Рівненської області, суд також не надав ніякої оцінки поясненням ОСОБА_4 з приводу того, що це приміщення є малою архітектурною формою, державній реєстрації не підлягає і право власності на нього не оформлене, а також письмовим доказам, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера від 03 липня 2008 року № 10, трудовій угоді, укладеній між ОСОБА_4, як підприємцем, та підприємцем ОСОБА_7 (а.с.76), договору про надання послуг від 01 серпня 2008 року № 140, договору про надання послуг та використання торгового місця від 04 січня 2011 року НОМЕР_2, договору про надання послуг від 01 квітня 2011року НОМЕР_2, накладній № 2 та акту прийому-передачі металевих конструкцій торговельного павільйону.

Наведене свідчить про те, що суд ухилився від з'ясування обставин та не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів.

Крім того, апеляційний суд, стягуючи компенсацію частки в майні подружжя, не звернув уваги на те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації допускається лише за його згодою (ч.4 ст. 71 СК України) та можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).

Матеріали справи не містять даних про згоду ОСОБА_3 щодо сплати їй компенсації за частку у майні, а також даних про сплату ОСОБА_4 на депозит суду відповідної грошової суми.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України апеляційний суд, ухвалюючи рішення, доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив та фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ