У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив розподілити майно, що є спільною сумісною власністю його та відповідачки, і визнати за ним право власності на:

- квартиру АДРЕСА_1, загальною вартістю 382 872 грн;

- Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 673 172 грн.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на:

- Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 673 172 грн;-

кольоровий телевізор "Sony" вартістю 15 000 грн;

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 12 000 грн;

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 5 000 грн;

- холодильник "Liebher" вартістю 13 000 грн;

- пральну машину "Siеmens" вартістю 6 955 грн;

- машину для сушки білизни "Siеmens" вартістю 7 650 грн;

- прасувальний прес "Bonushi" вартістю 7 000 грн;

- пилосос "Kirbi" вартістю 40 000 грн;

- два кондиціонери "Samsung" вартістю по 8 000 грн кожний;

- дві морозильні камери "Bosh" вартістю по 5 243 грн кожна;-

електричну плиту "Gorenje" вартістю 7 383 грн;

- духовку "Gorenje" вартістю 9 095 грн;

- шафу для підігріву їжі "Gorenje" вартістю 3 745 грн;

- посудомийну машину "Siеmens" вартістю 7 918 грн;

- спальний гарнітур вартістю 40 000 грн;

- гостинний гарнітур вартістю 40 000 грн;

- кухонні меблі вартістю 50 000 грн;

- меблі для ванної кімнати вартістю 40 000 грн;

- меблі для гардеробної кімнати вартістю 25 000 грн;

- шафу-купе вартістю 24 000 грн і шафу-купе вартістю 35 000 грн;

- відеокамеру "Sony" вартістю 20 000 грн;

- ноутбук "HP" вартістю 8 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 30 вересня 1999 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2013 року.

Вказав, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано вищевказане нерухоме та рухоме майно.

Позивач зазначив, що згоди про добровільний поділ майна вони з відповідачкою не досягли, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

У порядку поділу майна залишено у власність і виділено в натурі ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на наступне майно:

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 15 000 грн;

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 12 000 грн;

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 5 000 грн;

- холодильник "Liebher" вартістю 13 000 грн;

- пральну машину "Siеmens" вартістю 6 955 грн;

- машину для сушки білизни "Siеmens" вартістю 7 650 грн;

- прасувальний прес "Bonushi" вартістю 7 000 грн;

- пилосос "Kirbi" вартістю 40 000 грн;

- два кондиціонери "Samsung" вартістю по 8 000 грн кожний;

- дві морозильні камери "Bosh" вартістю по 5 243 грн кожна;-

електричну плиту "Gorenje" вартістю 7 383 грн;

- духовку "Gorenje" вартістю 9 095 грн;

- шафу для підігріву їжі "Gorenje" вартістю 3 745 грн;

- посудомийну машину "Siеmens" вартістю 7 918 грн;

- спальний гарнітур вартістю 40 000 грн;

- гостинний гарнітур вартістю 40 000 грн;

- кухонні меблі вартістю 50 000 грн;

- меблі для ванної кімнати вартістю 40 000 грн;

- меблі для гардеробної кімнати вартістю 25 000 грн;

- шафу-купе вартістю 24 000 грн і шафу-купе вартістю 35 000 грн;

- відеокамеру "Sony" вартістю 20 000 грн;

- ноутбук "HP" вартістю 8 000 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року в частині поділу однокімнатної квартири АДРЕСА_3 та рухомого майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У порядку поділу майна подружжя визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 на Ѕ частини за ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Виділено у власність ОСОБА_4: -

кольоровий телевізор "Sony" вартістю 15 000 грн;

- пральну машину "Siеmens" вартістю 6 955 грн;

- машину для сушки білизни "Siеmens" вартістю 7 650 грн;-

одну морозильну камеру "Bosh" вартістю 5 243 грн;

- електричну плиту "Gorenje" вартістю 7 383 грн-

духовку "Gorenje" вартістю 9 095 грн;

- посудомийну машину "Siеmens" вартістю 7 918 грн;

- кухонні меблі вартістю 38 600 грн;

- меблі для ванної кімнати вартістю 12 580 грн;

- дві шафи-купе вартістю 29 215 грн;-

спальний гарнітур вартістю 29 224 грн, всього виділено майна вартістю 168 836 грн.

Виділено у власність ОСОБА_3:-

кольоровий телевізор "Sony" вартістю 8 500 грн;

- кольоровий телевізор "Sony" вартістю 5 000 грн;

- холодильник "Liebher" вартістю 12 840 грн;

- прасувальний прес "Bonushi" вартістю 3 800 грн;

- пилосос "Kirbi" вартістю 35 000 грн;

- два кондиціонери "Samsung" загальною вартістю 8 000 грн;

- одну морозильну камеру "Bosh" вартістю 5 243 грн кожна;-

шафу для підігріву їжі "Gorenje" вартістю 3 745 грн;

- гостинний гарнітур вартістю 25 939 грн;

- меблі для гардеробної кімнати вартістю 14 883 грн;

- відеокамеру "Sony" вартістю 9 700 грн;-

ноутбук "HP" вартістю 8 000 грн, всього виділено майна вартістю 140 650 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, виділяючи відповідачці все рухоме спірне майно, виходив із того, що останній воно необхідне для нормального розвитку та утримання дітей.

Виділяючи позивачу квартиру АДРЕСА_3, місцевий суд виходив із того, що останній у цій квартирі проживає, тому вона повинна залишитись у його власності.

Вирішуючи питання про поділ квартири АДРЕСА_2 між сторонами у рівних частинах, суд першої інстанції виходив із того, що поділ цієї квартири в натурі не можливий, а виділення її у власність тільки відповідачу порушить право позивача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині поділу квартири АДРЕСА_3 та в частині виділення сторонам у власність рухомого майна, виходив із того, що сторони не бажають отримувати компенсацію за їх частки у нерухомому майні, а тому за кожним з подружжя повинно бути визнано право власності на Ѕ частки вищевказаної квартири; також апеляційний суд, вирішуючи спір щодо поділу рухомого майна, врахував, що з відповідачкою залишилось проживати двоє дітей, один з яких є інвалідом, а розмір коштів, які позивач надає на утримання дітей, є недостатнім, у зв'язку з чим відступив від рівності часток та виділив відповідачці рухоме майно вартістю 168 836 грн.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій в частині визнання за сторонами права власності на нерухоме майно не можна, оскільки останні зроблені із неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання за сторонами права власності на нерухоме майно не відповідають із наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 30 вересня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2013 року (а. с. 5).

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули вищевказане нерухоме та рухоме майно (а. с. 6-15).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 зазначав, що між ним та відповідачкою не досягнуто згоди щодо поділу вказаного рухомого та нерухомого майна.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України)

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснено, що, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про присудження певної речі одному з подружжя суди попередніх інстанцій лише у разі, якщо така річ є неподільною, одночасно повинні вирішити питання про припинення права власності іншого подружжя на частку цієї речі. У випадку якщо такі вимоги не були заявлені, суд відповідно до вказаних роз'яснень, які суди залишили поза увагою, визначає ідеальні частки у майні.

З урахуванням вказаного суди повинні встановити, чи є речі, які входять до спільного майна подружжя, подільними, та, виходячи з цього, вирішити цей спір, який по суті судами так і не вирішено.

Також суди, встановивши, що предметом поділу крім рухомого майна є й нерухоме майно (квартири), повинні вирішити питання про застосування такого способу поділу майна, який би виключав спільну сумісну власність.

Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо поділу нерухомого майна повинні перевірити заперечення відповідачки щодо способу поділу спільної із позивачем власності, і, зокрема, заперечення про наявність підстав для відступлення від засад рівності на її користь.

Оскільки судами не повністю з'ясовані обставини справи і не перевірені способи поділу майна, які б виключали спільну сумісну власність сторін на нерухоме майно, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що в силу ст. 338 ЦПК України рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2014 року в частині визнання за сторонами права власності на нерухоме майно підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2014 року в частині визнання за сторонами права власності на нерухоме майно підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2014 року в частині визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.