розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання поруки припиненою,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником за довіреністю ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк"), в якому просила визнати поруку за договором поруки від 27 серпня 2008 року № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, укладеним між нею та відповідачем, припиненою.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 27 серпня 2008 року між Акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - АТ "Родовід Банк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 77.1/АК-01564.08.2, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію терміном дії до 27 серпня 2015 року включно.

Вказала, що того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між нею та відповідачем було укладено договір поруки № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, за умовами якого вона зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальником.

Позивачка зазначила, що ОСОБА_4 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим банком 27 квітня 2011 року на адресу боржника було направлено претензію № 102.4-11-б.б/9501 про дострокове повернення кредитних коштів, погашення заборгованості за нарахованими відсотками та пені протягом 30 днів з моменту отримання претензії.

Вважає, що порука за договором поруки від 27 серпня 2008 року № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, укладеним між нею та відповідачем, припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки банк протягом року, а саме: до 27 травня 2012 року не пред'явив до неї вимоги як до поручителя.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки від 27 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ "Родовід Банк".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ "Родовід Банк" задоволено, рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, керувався положеннями ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252, ч. 4 ст. 559 ЦК України, врахував роз'яснення, викладені у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , та дійшов висновку, що порука ОСОБА_3 за договором поруки від 27 серпня 2008 року № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, укладеним між нею та банком, припинилась, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що направлення банком 27 квітня 2011 року претензії боржнику ОСОБА_4 неможливо вважати зміною строку виконання основного зобов'язання та застосування банком права на повернення кредиту достроково; при цьому апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про сплив шестимісячного строку для пред'явлення вимоги про повернення боргу 27 листопада 2011 року є помилковим, оскільки строк дії основного зобов'язання встановлений кредитним договором та визначений до 27 серпня 2015 року.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 серпня 2008 року між АТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", було укладено кредитний договір № 77.1/АК-01564.08.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 82 611 євро терміном до 27 серпня 2015 року включно (а. с. 19-22).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 27 серпня 2008 року між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальником (а. с.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з неналежним виконанням позивальником умов кредитного договору 27 квітня 2011 року банком на адресу позичальника було направлено претензію № 102.4-11-б.б/9501 про дострокове повернення кредитних коштів, погашення заборгованості за нарахованими відсотками та пені протягом 30 днів з моменту отримання цієї претензії (а. с. 7).

Як зазначалось вище, спірний договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.

Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Із договору поруки від 27 серпня 2008 року № 77.1/АК-01564.08.2-3/П вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-78цс12, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції, проаналізувавши матеріали справи, встановлені судами обставини спору та надану оцінку дослідженим доказам у справі, вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що порука ОСОБА_3 за договором поруки від 27 серпня 2008 року № 77.1/АК-01564.08.2-3/П, укладеним між нею та банком, припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, вдався до переоцінки письмових доказів, які були досліджені місцевим судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки, оскільки строк дії основного зобов'язання встановлений кредитним договором та визначений до 27 серпня 2015 року.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником за довіреністю ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2014 року скасувати, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року залишити в силі.