головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року,

В квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 14 березня 2011 року, внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху (далі - ДТП).

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що ОСОБА_7, керуючи автомобілем ВАЗ НОМЕР_3, створив перешкоду автомобілю "Шевроле-Авео", державний номер НОМЕР_2, під керуванням позивача, в результаті чого сталася зазначена вище ДТП.

Внаслідок ДТП пошкоджено належний позивачу автомобіль, загальна вартість відновлювального ремонту якого становить 7 719 грн. Страховою компанією ОСОБА_6 виплачено 5 203 грн 19 коп. страхового відшкодування, однак залишилися не відшкодованими матеріальні збитки в розмірі 2 516 грн, які останній просив стягнути з відповідача. Крім того, ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_7 на свою користь 5 тис. грн заподіяної моральної шкоди, 487 грн 20 коп. сплаченого судового збору та 1 300 грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 132 грн 65 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, 1 300 грн витрат на правову допомогу, 487 грн 20 коп. сплаченого судового збору, а всього стягнуто 5 919 грн 85 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та змінити рішення міськрайонного суду в частині вирішення спору щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а саме задовольнити позов у вказаній частині у повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7, 14 березня 2011 року, керуючи автомобілем ВАЗ НОМЕР_3 та рухаючись по вул. Столярчука в м. Хмільнику Вінницької області, створив перешкоду автомобілю "Шевроле-Авео", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, в результаті чого сталася ДТП у якій було пошкоджено автомобіль позивача. Вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_8 "Шевроле-Авео", державний номер НОМЕР_2 та розмір матеріального збитку складає 7 335 грн 84 коп. Позивачем надано банківський документ на підтвердження виплати йому 5 203 грн 19 коп. матеріальних збитків пов'язаних з ДТП, приватним акціонерним товариством "НФСК "Добробут". Таким чином залишилися не відшкодованими позивачеві матеріальні збитки в розмірі 2 132 грн 65 коп., які становлять різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

На підставі таких встановлених у справі обставин та керуючись ст. 1194 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновків, що на ОСОБА_7 необхідно покласти обов'язок по сплаті позивачеві різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме 2 132 грн 65 коп. При вирішенні спору в іншій частині, міськрайонний суд керувався нормами ст. ст. 23, 509, 1167 ЦК України, ст. 88 ЦПК України і виходив з того, що інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги доведено та вони є похідними.

Ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд погодився з висновками міськрайонного суду про обґрунтованість позову, разом з тим, апеляційний суд взяв до уваги клопотання представника відповідача, заявлене в суді першої інстанції, про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Апеляційний суд виходив з того, що перебіг трирічного строку позовної давності в даному випадку розпочався 14 березня 2011 року в момент настання ДТП і закінчився в березні 2014 року, а оскільки позов подано до суду лише в квітні 2014 року, то позивачем пропущено відповідний процесуальний строк, що є в даному випадку підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

З такими висновками апеляційного суду погодитися неможна.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина перша ст. 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У певних випадках, наприклад у випадку заподіяння шкоди, початок перебігу строку позовної давності визначається з дати встановлення винної особи, що забезпечує адекватний захист прав потерпілого. При цьому, початок перебігу позовної давності має співпадати з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В даному випадку в момент настання ДТП, а саме 14 березня 2011 року, права ОСОБА_6 було порушено шляхом завдання йому збитків пошкодженням його автомобіля.

Датою встановлення винної особи у заподіянні шкоди ОСОБА_6, є 04 квітня 2011 року - дата винесення судом постанови про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності.

Моментом виникнення у ОСОБА_6 права на позов саме до ОСОБА_7, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, виникло у позивача лише 01 червня 2011 року, коли йому стало відомо, що страховиком не покриваються збитки пов'язані з ДТП у повному обсязі (а. с. 12).

Страховик зобов'язаний сплатити потерпілому суму страхового відшкодування, разом з тим, оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України "Про страхування"), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) з підстав, передбачених ст. 1194 ЦК України.

Враховуючи, що з моменту виникнення у ОСОБА_6 права на позов саме до ОСОБА_7 до моменту звернення до суду з даним позовом пройшов строк менший, ніж передбачено ст. 257 ЦК України, то висновки апеляційного суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм ч. 4 ст. 267 ЦК України, є помилковими.

Правові висновки щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у обраний судом першої інстанції спосіб не суперечать нормам закону, встановленим у справі обставинам та наявним в матеріалах справи документам і такі висновки міськрайонного суду є обґрунтованими.

Виходячи з наведеного, оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення міськрайонного суду, ухваленого згідно із законом.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ