розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року,

У серпні 2012 року позивач звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно вносить плату за спожиту теплову енергію та гарячу воду, забезпечення якої здійснюється КП теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго", унаслідок чого виникла заборгованість, яка в добровільному порядку не сплачена.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради заборгованість в сумі 2 525 грн. 06 коп. та 214 грн. 60 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції змінено, зменшено суму, яка

підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача до 500 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі КП теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що КП теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" доведено надання житлово-комунальних послуг, які отримує відповідач, однак їх не оплачує.

Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, послався на відсутність договору між сторонами про надання житлово-комунальних послуг, а відтак, позивачу завдано збитки, які підлягають стягненню з відповідача.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у належній їй на праві власності однокімнатній квартирі АДРЕСА_1

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_4 надавалися послуги з опалення та гарячого водопостачання, однак, споживач не здійснювала їх оплати згідно затверджених у встановленому порядку тарифів.

Згідно із наданого позивачем розрахунку сума заборгованості ОСОБА_3 за період із жовтня 2010 року по червень 2012 року за надані послуги з опалення та гарячого водопостачання становить 2 526 грн. 06 коп.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та

прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.

Із матеріалів справи убачається, що між сторонами відсутній письмовий договір про надання житлово-комунальних послуг, проте послуги відповідачу з опалення та гарячого водопостачання надавалися, а відповідач їх приймала та не оплачувала. Таким чином, відсутність письмового договору не може бути підставою для звільнення від сплати вартості отриманих відповідачем послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що неукладення відповідачем договору про надання послуг не звільняє його обов'язку оплатити отримані послуги.

Висновки апеляційного суду про те, що оскільки між сторонами не укладений письмовий договір про надання послуг, то спірні правовідносини випливають із не договірних, а тому вони регулюються положеннями глави 82 Цивільного кодексу України (435-15) , є помилковим, оскільки навіть при відсутності письмового договору між сторонами склалися фактичні договірні відносини щодо надання та отримання комунальних послуг.

Вирішуючи спір апеляційний суд не звернув уваги на те, що предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, а не відшкодування майнової шкоди, а тому застосування судом норм ч. 1 ст. 1166 та ч. ч. 4 ст. 1193 ЦК України є помилковим.

Відповідно до статті 339 ЦПК України встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року скасувати та залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2012 року.