розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 січня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у вересні 2012 року між ним та відповідачем виникла суперечка з приводу його відмови допомогти вивезти металобрухт з орендованого приміщення, у ході якої відповідач у присутності свідка ОСОБА_3 дозволив собі агресивно вигукувати нецензурні висловлювання в непристойній та принизливій формі, чим принизив його честь і гідність як людини й чоловіка, що також завдало моральних страждань.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 січня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач своєю суб'єктивною думкою та оціночними судженнями у формі образи, які висловлював в присутності підлеглого ОСОБА_1 (свідка) спричинив останньому моральні страждання.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом встановлено, що 4 вересня 2012 року на території орендованих ОСОБА_1 приміщень по АДРЕСА_1, відповідач в ході раптово виниклих неприязних відносин між ним та позивачем, в присутності свідка ОСОБА_3 дозволив собі нецензурні висловлювання в адресу ОСОБА_1, у вигляді грубих і брутальних слів.

Частиною 1 ст. 275 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Як роз'яснено у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) , при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За правилами ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Разом з тим, якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (з наступними змінами і доповненнями).

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2, зазначав про те, що взагалі не ображав позивача та нецензурно в його адресу не висловлювався, причиною конфлікту між ним є невиконання останнім зобов'язань, передбачених договором оренди, а саме несплатою орендної плати, наданих послуг з енергопостачання та засмічення орендованої території.

Суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК зазначених вимог закону не врахував; доводів сторін належним чином не перевірив; не встановив у який саме спосіб відповідачем було принижено честь і гідність позивача, й не визначився з тим, яким чином мають бути відновлені немайнові права останнього та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Також судом взагалі не вмотивовано висновок щодо розміру морального відшкодування з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не перевірив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються; не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи.

Крім того розглянувши справу у відсутності відповідача, суд допустив суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи.

Зазначені порушення вимог закону залишилися й поза увагою суду апеляційної інстанції, який достатньою мірою не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до правил ст. 338 ЦПК України.