розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання недійсними заповіту, договорів довічного утримання та дарування,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12 грудня 2011 року, додаткове рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:

- визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 29 серпня 2009 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4;

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 26 червня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що після смерті її батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, залишилась спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1. Звернувшись 09 вересня 2010 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини дізналась про укладення між батьком та відповідачем 29 серпня 2009 року договору довічного утримання, а у ході судового розгляду їй стало відомо, що відповідач після смерті її батька подарував спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_5. Вважає, що договір довічного утримання укладений її батьком у період коли він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 14 травня 2012 року вказану цивільну справу повернуто до місцевого суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів довічного утримання, дарування та заповіту від 31 березня 2003 року, відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12 грудня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_5 на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_6 було направлено на відчуження спірної квартири ОСОБА_4, про що свідчать як заповіт від 31 березня 2003 року так і договір довічного утримання від 29 серпня 2009 року; при цьому, апеляційний суд зазначив, що станом на день смерті ОСОБА_6 заповіт не було змінено або скасовано спадкодавцем; ОСОБА_4 прийняв спадщину, так як станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день відкриття спадщини) проживав разом з спадкодавцем та протягом наступних шести місяців не відмовився від спадщини.

Проте, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою ЦПК України (1618-15) про апеляційне провадження.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, які разом із розпискою надсилаються поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною. Особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Згідно із ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, якщо немає відомостей про вручення їй судової повістки.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 09 серпня 2012 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу та покладено обов'язок на ОСОБА_3 провести оплату за її проведення (а.с. 77, 78).

Згідно листа Комунального закладу "Севастопольська міська психіатрична лікарня" № 116/1726 від 22 листопада 2012 року матеріали цивільної справи із ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 09 серпня 2012 року про призначення експертизи були повернуті у зв'язку із її неоплатою позивачем (а.с. 87).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, після повернення справи з експертної установи, ухвалою від 10 грудня 2012 року відновив провадження у справі та призначив її до розгляду на 20 грудня 2012 року (а.с. 94).

З матеріалів справи вбачається, що справа в суді апеляційної інстанції 20 грудня 2012 року була розглянута у відсутність ОСОБА_3, докази які б підтверджували належне повідомлення її про судове засідання у матеріалах справи відсутні, а тому суд апеляційної інстанції, порушивши конституційні права ОСОБА_3 на участь у судовому засіданні, та не взявши до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, не перевірив чи отримувала позивачка повідомлення про оплату експертизи та не з'ясував причини неоплати, чим позбавив її можливості підтримати доводи, викладені у апеляційні скарзі, дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

За викладених обставин ухвала апеляційного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року підлягає скасуванню як така, що постановлена із порушенням норм процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ