касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року у справі № 826/18280/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Дельта Спорт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ Дельта Спорт" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ДЦ Дельта Спорт") звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 14 серпня 2014 року № 112826552210 та № 112926552210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ДЦ Делта Спорт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки 24 липня 2014 року складено акт № 671/26-55-22-10/32554627.

Перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 9179464,00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9662594,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 14 серпня 2014 року винесені податкові повідомлення - рішення:

№ 112826552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 13769196,00 грн., в тому числі 9179464,00 грн. за основним платежем та 4589732,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 112926552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14493891,00 грн., в тому числі 9662594,00 грн. за основним платежем та 4831297,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем на підтвердження обставин реальності здійснення господарських операцій з контрагентами були надані первинні та інші документи, які підтверджують виконані в повному обсязі зобов'язання за договорами. Суди погодились з правомірністю врахування у податковому обліку сум, сплачених за такими договорами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах № 21-887а15 та № 21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами було укладено договори поставки, за якими продавець - ТОВ "Скайлайн Компані", ТОВ "ТПА "Україна", ТОВ "Ельф" та ТОВ "Ромуалінвест", зобов'язується передати у власність покупця - позивача, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари, кількість, асортимент та ціни якого зазначені у видаткових накладних.

На підтвердження реального виконання зазначених поговорів позивачем надано належним чином оформленні первинні документи: видаткові та податкові накладні, документи на підтвердження здійснення оплати поставленого товару.

Також судами встановлено, що позивач за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює діяльність у роздрібній торгівлі, зокрема, позивач реалізує через мережу магазинів спортивний одяг, взуття та аксесуари.

Для здійснення своєї господарської діяльності позивач орендує складське приміщення площею 2593,48 кв. м. та офісне приміщення площею 36,00 кв. м. по вул. Чорноморській, 1 у м. Києві на підставі договору оренди від 15 вересня 2011 року № 44, укладеного з ПАТ "Галант" та орендує приміщення для розміщення закладів торгівлі на підставі договорів оренди та суборенди, що укладені з ТОВ "Паретон".

Матеріали справи свідчать, що товари у ТОВ "Скайлайн Компані", ТОВ "ТПА "Україна", ТОВ "Ельф" та ТОВ "Ромуалінвест" позивач придбавав з метою продажу через роздрібну мережу магазинів, що підтверджується зокрема звітами з роздрібного продажу товарів та сертифікатами відповідності Державної системи сертифікації УкрСЕПРО.

Крім того, позивачем надано документальне підтвердження того, що роботи по розвантаженню придбаного та поставленого зазначеними контрагентами товару на склад, що розташований по вул. Чорноморській, 1 у м. Києві виконувались працівниками позивача, а доставка зі складу до місць продажу здійснювалась власним транспортним засобом та транспортними засобами виконавців за укладеними договорами підряду, наприклад, з ТОВ "Українські логістичні системи".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що підприємства-контрагенти не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.

Також відповідач посилається на роздруківки картки платника податків, згідно яких відображено відсутність вантажних митних декларацій по контрагентам позивача ТОВ "Скайлайн Компані", ТОВ "ТПА Україна", ТОВ "Ельф", ТОВ "Ромуалінвест", що у свою чергу, на думку контролюючого органу, підтверджує відсутність руху товару між позвиачем та його контрагентами.

Суд зазначене посилання до уваги не приймає, з тих підстав, що суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за порушення митного законодавства третіми особами.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідачем не доведено той факт, що саме контрагенти позивача були імпортерами придбаної продукції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року у справі № 826/18280/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.