розглянувши у судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3, заінтересовані особи - головний державний виконавець Панюкової О.О. Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанов про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2012 року, -

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Панюкової О.О. та дії щодо винесення постанов від

3 лютого 2012 року про закінчення виконавчих проваджень. Просив скасувати постанови, визнати незаконними дії головного державного виконавця

Панюкової О.О., зобов"язати Відділ примусовго виконання рішень управління державної виконавчої служби відновити провадження за виконавчими листами.

Вимоги мотивував тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року на його користь із ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за договором у розмірі 120 190 грн, 11 884 грн за прострочення виконання рішення, 66 027 грн інфляційних втрат та судові витрати. На виконання вказаного рішення 11 листопада 2011 року видано виконавчі листи, а 21 грудня 2011 року відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вказаних листів. 3 лютого 2012 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Панюковою О.О. було винесено постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилаючись на те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року заборгованість із ОСОБА_5 стягнуто як з фізичної особи, а не підприємця, ОСОБА_3 просив задовольнити скаргу.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2012 року відновлено ОСОБА_3 строк звернення зі скаргою на дії державного виконавця; визнано незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Панюкової О.О. щодо винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень № ВП № 31026641, ВП № 31025800, ВП 31026226 від 3 лютого 2012 року за виконавчими листами

№ 2-2030/11; скасовано постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої Головного управління юстиції у Харківській області Панюкової О.О. про закриття виконавчих проваджень.

Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої Головного управління юстиції у Харківській області поновити та продовжити виконавчі провадження з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2012 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором у розмірі 120 190 грн, 11 884 грн за прострочення виконання рішення, 66 027 грн інфляційних втрат та судові витрати. На виконання вказаного рішення 11 листопада 2011 року видано виконавчі листи, а 21 грудня 2011 року відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вказаних листів.

3 лютого 2012 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Панюковою О.О. винесено постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2011 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з визнанням фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 банкрутом.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні скарги на дії державного виконавця, апеляційний суд виходив із того, що заявник у скарзі заінтересованою особою зазначив Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, який не є юридичною особою, а суд першої інстанції зобов"язав цей структурний підрозділ поновити та продовжити виконавче провадження по виконанню рішення суду.

З висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Порядок відновлення виконавчого провадження регулюється ст..51 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

За ч. 1 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або

бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Таким чином, суб'єктом, рішення, дії чи бездіяльність якого можуть бути оскаржені, є державний виконавець або інша посадова особа ДВС.

У відповідності до ст. 386 ЦПК України скарга розглядається у судовому засіданні за участю заявника й державного виконавця або іншої посадової особи, рішення, дії чи бездіяльність якої оскаржується.

ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову та дії конкретного державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчих проваджень, державного виконавця заявник зазначив у своїй скарзі заінтересованою особою.

Крім того, заявник зазначив заінтересованою особою Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, який просив зобов"язати виконати певні дії.

Відмовивши заявнику у задоволенні скарги з тих підстав, що заінтересована особа - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області не є юридичною особою, апеляційний суд у порушення ст. 315 ЦПК України не навів в ухвалі мотивів, з яких відмовив у задоволенні скарги у повному обсязі, зокрема, щодо вирішення скарги на постанову головного державного виконавця та дії щодо ухвалення постанови.

По суті вимог заявника законність ухвали суду першої інстанції апеляційним судом не перевірялася.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення незаконної ухвали, а тому у відповідності до ст. 338, 342 ЦПК України (1618-15) ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -