розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного агропромислового підприємства "Перемога", Тернопільської районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) за касаційними скаргами ОСОБА_4 та приватного агропромислового підприємства "Перемога" на рішення Тернопільського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2000 року й ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 грудня 2012 року,

У липні 2000 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що з 1974 року він працював у колгоспі "Перемога", у тому числі 15 років на посаді голови правління колгоспу. У вересні 1994 року рішенням зборів колгоспників він був звільнений з роботи у зв'язку з переводом на роботу в радгосп "Тернопільський", проте залишався членом колгоспу "Перемога", оскільки рішення щодо припинення його членства у колгоспі не приймалось. При розпаюванні земель колгоспу його не було включено в списки для отримання сертифікату про право на земельну частку (пай), а в березні 2000 року його повідомили, що рішенням загальних зборів членів колгоспу "Перемога" від 13 березня 1997 року йому відмовлено у виділенні земельної частки (паю).

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати рішення загальних зборів членів колгоспу "Перемога" від 13 березня 1997 року незаконним, визнати за ним право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колгоспу "Перемога" та зобов'язати відповідачів виділити йому відповідну земельну частку (пай).

Рішенням Тернопільського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2000 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ним право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колгоспу "Перемога", зобов'язано Тернопільську районну державну адміністрацію видати ОСОБА_3 сертифікат про право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колгоспу "Перемога", визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів членів колгоспу "Перемога" від 13 березня 1997 року. У задоволенні позовних вимог до приватного агропромислового підприємства "Перемога" відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та приватне агропромислове підприємство "Перемога" просять оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на час видачі державного акта на право колективної власності на землю був членом колгоспу "Перемога", тому мав право на земельну частку (пай), визнавши при цьому поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що питання щодо під ставності поновлення строку позовної давності ОСОБА_3 неодноразово перевірялось судами різних інстанцій при розгляді скарг приватного агропромислового підприємства "Перемога" і будь-яких порушень не виявлено. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 з 1974 року протягом двадцяти років працював у колгоспі "Перемога", у тому числі п'ятнадцять років на посаді голови правління колгоспу. У вересні 1994 року рішенням зборів колгоспників його звільнено з роботи у зв'язку з переводом на роботу в радгосп "Тернопільський", проте рішення щодо припинення його членства у колгоспі не приймалось.

26 липня 1996 року колгоспу "Перемога" видано державний акт на право колективної власності на землю. Позивач, залишаючись членом колгоспу, не був включений у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай). Рішенням загальних зборів членів колгоспу "Перемога" від 13 березня 1997 року ОСОБА_3 відмовлено у виділенні земельної частки (паю).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 6 Статуту колгоспу "Перемога" членство в колгоспі зберігалося лише за особами, які тимчасово вибули з колгоспу.

Відповідно до п. 7 Статуту членство в колгоспі припинялося після задоволення заяви працівника про вихід з колгоспу або після закінчення трьох місяців з дня подачі заяви про вихід з колгоспу.

З матеріалів справи вбачається, що правлінням колгоспу "Перемога" 8 вересня 1994 року задоволено заяву ОСОБА_3 про звільнення та вирішено рекомендувати зборам працюючих працівників колгоспу дати згоду на його переведення на іншу роботу. У 1994 році рішенням загальних зборів колгоспу "Перемога" ОСОБА_3 звільнено з посади голови колгоспу у зв'язку з переходом на іншу роботу.

26 липня 1996 року колгоспу "Перемога" видано державний акт на право власності на землю.

Отже, якщо особа в добровільному порядку залишає колектив, ніякої участі в його роботі не бере, переходить на роботу в інше підприємство, то відпадають підстави вважати його членом колективу, з якого він фактично вибув.

Разом із тим необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві.

Крім того, право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акта на право власності на землю з обов'язковим додатком - списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

З наведеного вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала на цьому підприємстві й була його членом.

Отже, на день передачі сільськогосподарських земель у колективну власність колгоспу "Перемога" ОСОБА_3 не був його членом, оскільки у добровільному порядку розірвав з ним трудові відносини та перейшов працювати до іншого підприємства.

Також з матеріалів справи вбачається, що позов пред'явлено, зокрема, до Тернопільської районної державної адміністрації, однак сільськогосподарські землі перебували у віданні Довжанської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та передані у колективну власність колгоспу "Перемога" на підставі її рішення від 1 грудня 1995 року.

Крім того, поновлюючи строк позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач двічі звертаючись до загальних зборів колгоспу "Перемога" про розгляд його заяв, отримав рішення загальних зборів лише 7 березня 2000 року.

Проте з такими висновками суду також погодитися не можна.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК УРСР).

Проте дату, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд не встановив, зазначивши лише про отримання 7 березня 2000 року останнім рішення загальних зборів, хоча зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що про те, що його не було включено у списки на отримання земельної частки (паю), він знав ще 22 березня 1996 року.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Разом з тим ухвала апеляційного суду не містить мотивів, яким чином порушуються права ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції від 18 грудня 2000 року, яке вже реалізовано, а також у разі встановлення порушення прав останнього апеляційний суд повинен був вирішити питання про поновлення ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження, чого зроблено не було, хоча ним заявлялось відповідне клопотання.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та приватного агропромислового підприємства "Перемога" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 грудня 2012 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.