Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Юрченко В.П. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р.

у справі № 804/4860/14

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

У квітні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 03.04.2014 р. № 0003221703 про збільшення грошового зобов'язання з орендної плати за землю фізичних осіб та штрафних санкцій на загальну суму 33 689, 5 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 р. адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 р. та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятими рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 р.

Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2007 р. між Дніпропетровською міською радою та позивачем був укладений Договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років, зареєстрований в реєстрі за № 902 (державна реєстрація 20.07.07 за № 040710400353).

Відповідно до пункту 1.1 Договору ОСОБА_4 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку що знаходиться за адресою: вул. Карла Лібнехта, 9, загальною площею 0,2701га, площа частки, за яку справляється орендна плата становить 3,56% або 0,0096 га.

Згідно пункту 2.3 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на час укладення договору оренди, складає 4 562 727,99 грн.

Пунктом 4.1 вищевказаного договору встановлено, що орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), з урахуванням п. 21 цього договору, у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3.

Пунктом 5.2 даного договору встановлено, що цільове призначення земельної ділянки землі історико-культурного призначення.

На підставі наказу від 05.03.2014 р. № 323 та повідомлення від 05.03.2014 р. № 112, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 та пункту 79.2 статті 79 Податкового Кодексу України посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань повноти нарахування з орендної плати за землю за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013р.

Копія наказу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 05.03.2014 року № 323 та повідомлення від 05.03.2014р. № 112 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивачу були направлені поштою 11.03.2014 року та отримані останнім 18.03.2014 року.

За результатами перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було складено акт № 716/173/2543500355 від 28.03.2014 року та зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 та пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено орендну плату за земельні ділянки за 2011 р. - 9 293,38 грн., за 2012 р. - 9 293,38, за 2013 р - 9 293,38 грн.

На підставі акту перевірки № 716/173/2543500355 від 28.03.2014 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2014 р. № 0003221703, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на 33 689,5 грн., в тому числі 27 880,14 грн. - за основним платежем та 5 809,36 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступних мотивів.

З 01.01.2011 р. питання справляння плати за землю регулюється Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно з пункту 288.4 статті 288 зазначеного Кодексу розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 статті 288 цього Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

У відповідності до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 276.3.3 пункту 276.3 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: місцевого значення - 1,5.

Згідно з підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель несільськогосподарського призначення, а тому при визначенні розміру земельного податку застосуванню підлягає підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до норм чинного законодавства, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. у справі № 804/4860/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.