розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Український інститут промислової власності", третя особа - ОСОБА_4, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою державного підприємства "Український інститут промислової власності" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2013 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 8 січня 2008 року до 20 березня 2012 року. Наказом т.в.о. директора державного підприємства "Український інститут промислової власності" (далі - ДП "Український інститут промислової власності") від 20 березня 2012 року № 72-п його було звільнено з роботи з посади юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП "Український інститут промислової власності" на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд скасувати наказ від 20 березня 2012 року № 72-п, поновити його на роботі на посаді юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП "Український інститут промислової власності" або будь-якій іншій посаді за відповідною професією чи спеціальністю юриста на цьому ж підприємстві з 20 березня 2012 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 724 грн 88 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: скасовано наказ т.в.о. директора ДП "Український інститут промислової власності" від 20 березня 2012 року № 72-п в частині звільнення ОСОБА_3 з посади юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників; поновлено останнього на вищевказаній посаді з 20 березня 2012 року; стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 41 724 грн 88 коп. з індексацією. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах платежу за один місяць.

У касаційній скарзі ДП "Український інститут промислової власності" просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач був звільнений з роботи з порушенням вимог трудового законодавства.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції установлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП "Український інститут промислової власності" з 8 січня 2008 року. Згідно з наказом від 28 травня 2008 року № 70-к він був переведений на посаду юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації.

На підставі наказу від 12 січня 2012 року № 5 ОСОБА_3 наказом т.в.о. директора ДП "Український інститут промислової власності" від 20 березня 2012 року № 72-п "По особовому складу" звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, вакантні посади пропонуються виключно у день ознайомлення працівника з попередженням про вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, що на момент ознайомлення позивача з попередженням про майбутнє вивільнення, тобто 11 січня 2012 року, вакантних посад на ДП "Український інститут промислової власності" не існувало, тому відповідач не міг запропонувати йому іншу посаду в момент його повідомлення про майбутнє вивільнення. Відповідно до довідки заступника начальника кадрів ДП "Український інститут промислової власності" від 13 листопада 2012 року № 214-к разом із ОСОБА_3 скороченню підлягав весь відділ підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП "Український інститут промислової власності", підлягали вивільненню всі працівники відділу - 11 осіб, яким також не пропонувались вакантні посади на підприємстві, оскільки такі були відсутні на момент отримання ними попередження про майбутнє вивільнення.

Наказом від 12 січня 2012 року № 5 "Про внесення змін до наказу від 10 січня 2012 року № 2" з 20 березня 2012 року вводилась нова організаційна структура ДП "Український інститут промислової власності", погоджена Державною службою інтелектуальної власності України.

Таким чином, на підприємстві з'явились нові вакантні посади, які вводились з 20 березня 2012 року.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Проте ОСОБА_3 не скористався та не реалізував його, шляхом подання відповідачу відповідної письмової заяви про переведення на іншу вакантну посаду з числа тих, що з'явились у новій організаційній структурі підприємства, як це зробили інші 8 з 11 працівників відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП "Український інститут промислової власності", які підлягали вивільненню.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом від 20 березня 2012 року № 72-п при звільненні позивачу виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, а саме 5 123 грн 16 коп. Крім того, в період з 21 квітня 2012 року до 4 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримав 25 085 грн 10 коп. допомоги по безробіттю, що підтверджується претензією Шевченківського районного центру зайнятості від 17 грудня 2012 року № 10550. Пленум Верховного Суду України в п. 32 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами) роз'яснив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

У порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; не встановили фактичні обставини справи; не дали належної оцінки доказам, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень; не встановили та не перевірили обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; не визначилися з характером спірних правовідносин та дійшли передчасного висновку, що звільнення ОСОБА_3 було проведено незаконно.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного підприємства "Український інститут промислової власності" задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.