розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства "Слава Донбасу" про визнання недійсним договору оренди землі за касаційною скаргою селянського (фермерського) господарства "Слава Донбасу" на рішення апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2012 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що в березні 2004 року між ним та селянським (фермерським) господарством "Слава Донбасу" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,5200 га, розташованої на території Малинівської сільської ради Слов'янського району Донецької області. Договір укладено на строк 10 років до 02 червня 2014 року. Всі ці роки відповідач користувався земельною ділянкою, а ОСОБА_1 отримував орендну плату згідно з договором. Проте ОСОБА_1 як орендодавець даний договір не підписував.

Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений у березні 2004 року між ОСОБА_1 та селянським фермерським господарством "Слава Донбасу". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі селянське (фермерське) господарство "Слава Донбасу" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними, а також суд послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що спірний договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням, оскільки позивач вказаний договір не підписував.

Судами встановлено, що у березні 2004 року між ОСОБА_1 та селянським (фермерським) господарством "Слава Донбасу" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,5200 га, розташованої на території Малинівської сільської ради Слов'янського району Донецької області. Договір укладено на строк 10 років до 02 червня 2014 року.

У позовних вимогах позивач стверджував, що не підписував вищевказаний договір оренди земельної ділянки з відповідачем.

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 не підписував договір оренди земельної ділянки, що підтверджується висновком спеціаліста № 50 від 20 грудня 2011 року (а. с. 31-36).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки оспорюваний договір оренди підписаний не позивачем, а іншою особою, то наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Зазначений висновок апеляційного суду відповідає обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовано.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ