Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015 року

у справі № 810/1885/15

за позовом приватної фірми "Арго" (далі - позивач, ПФ "Арго")

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування акту перевірки, -

ПФ "Арго" звернулась у травні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Обухівському районі про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2014 року № 0002132201/33735 та скасування акту перевірки від 07.10.2014 року № 2878/10-16-22-09/242103334.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 року № 0002132201/33735. В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта перевірки від 07.10.2014 року № 2878/10-16-22-09/242103334 "Про результати позапланової виїзної перевірки ПП "Арго" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2013 по 31.07.2014" закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та рішення суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що касатор-відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дані рішення не оскаржені, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судових рішень, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.07.2014 року, результати якої оформлено актом від 07.10.2014 року № 2878/10-16-22-09/2421033, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14, п. 209.6, п. 209.11, п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 376 054,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 року № 0002132201/33735, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 376 054,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 94 013,50 гривень.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що аналізі договорів оренди земельних ділянок позивача, зокрема, такі укладалися в період 2003-2009 років, зареєстровані у книзі записів реєстрації Договорів оренди земельних ділянок Дерев'янської сільської ради, та станом на момент проведення перевірки терміни дії більшості договорів сплинули. При цьому, підприємство укладало із землевласниками додаткові угоди, однак такі не пройшли державної реєстрації. На підставі встановлених обставин відповідач дійшов висновку про те, що позивач здійснював продаж сільськогосподарської продукції, яка не була вирощена на власних чи орендованих землях, тому він неправомірно скористався спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та залишив у своєму розпорядженні суми податку на додану вартість, нараховані на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 209.1 ст. 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Положеннями п. 209.2 ст. 209 ПК України визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Для перерахування суми податку із рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість на спеціальний рахунок платника в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку на спеціальний рахунок платника в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Положеннями п. 209.7 ст. 209 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, у перевіряємий період ПФ "Арго" було сільськогосподарським підприємством, у розумінні пунктів 209.1, 209.6 статті 209 ПК України, а продукція, що ним вироблялась, - пункту 209.7 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що для виробництва сільськогосподарської продукції позивач використовував земельні ділянки громадян на підставі договорів оренди, умовами яких було передбачено, що строк оренди земельних ділянок становить на п'ять років, чинність договорів може бути автоматично продовжена на наступний термін п'ять років, за умови, якщо сторони не виявили бажання припинити їх дію. Договори зареєстровані у книзі записів реєстрації Договорів оренди земельних ділянок Дерев'янської сільської ради.

У періоді, що перевірявся, строк користування окремими земельними ділянками перевищив 10 років.

При цьому, встановлено, що позивач уклав з громадянами додаткові угоди до договорів оренди з метою подовження строку оренди земельних ділянок, без їх державної реєстрації, тобто, позивач фактично продовжував використовувати земельні ділянки громадян для виробництва сільськогосподарської продукції на умовах оренди та сплачував громадянам плату за таке користування.

Так, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та необґрунтованості висновків відповідача, що позивач здійснював продаж сільськогосподарської продукції, яка не була вирощена на власних чи орендованих землях, тому він неправомірно скористався спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та залишив у своєму розпорядженні суми податку на додану вартість, нараховані на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, з огляду на наступне.

Єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість є недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

При цьому, положення податкового законодавства не дають будь-яких підстав для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана товаровиробником на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Судами вірно зауважено, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Водночас, судами встановлено, що питання про чинність окремих договорів оренди, укладених між позивачем і громадянами, було предметом розгляду у цивільних справах, зокрема, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01.12.2014 року у цивільній справі № 372/3845/14-ц встановлено факт користування позивачем земельними ділянками громадян та чинність договорів оренди і відмовив окремим громадянам у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

При цьому, належне виконання позивачем договірних зобов'язань перед громадянами з приводу користування земельними ділянками підтверджено у рішенні колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 20.11.2014 року у цивільній справі № 22-ц/780/5852/14, зокрема, судом встановлено, що впродовж 2012-2014 років позивач здійснював виплату громадянам грошей за оренду земельних паїв згідно з укладеними договорами оренди, що підтверджується копіями платіжних відомостей та видаткових касових ордерів.

Разом з тим, використання земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції у 2012, 2013 та 2014 роках підтверджується поданою позивачем до органів державної статистики звітністю за встановленою формою про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, про основні показники роботи сільськогосподарських підприємств, про посівні площі сільськогосподарських культур.

Водночас, при дослідженні наявних у матеріалах справи додатків № 3 до податкових декларацій за відповідні звітні (податкові) періоди судами встановлено, що у перевіряємий період позивач здійснював поставку сільськогосподарських товарів, вироблених на орендованих у громадян земельних ділянках, питома вага вартості яких (товарів/послуг) у кожному звітному місяці становила більше 99,7 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, а товари, які вироблялись, відповідають товарним позиціям 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо підставності та правомірності формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість з використанням спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, що передбачений ст. 209 ПК України.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ПФ "Арго".

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.