Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 12 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Рава-Руської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності,

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Рава-Руської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності, посилаючись на те, що він являється спадкоємцем по закону після смерті його матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, після смерті матері позивач дізнався, що згідно заповіту, мати все своє майно заповіла старшій дочці ОСОБА_4, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане Рава-Руською ДНК від 17 червня 2013 року на будинковолодіння, розташоване у АДРЕСА_1. Заповіт ОСОБА_6 складено і посвідчено у приміщенні Рава-Руської ДНК, яка знаходиться на 3-му поверсі, що робило неможливим присутність заповідача при складанні і посвідченні заповіту, так як ОСОБА_6 в останні роки свого життя нікуди не виходила з будинку в якому проживала у зв'язку з хворобою серця і психічними розладами, через які неодноразово перебувала на лікуванні в Львівському психоневрологічному диспансері. Вона фізично не змогла б піднятися на 3 поверх, де знаходиться ДНК в м. Рава-Руська. Крім того, у самому заповіті зроблено виправлення дня, місяця і року народження заповідача, що свідчить про те, що нотаріусу не було надано паспорт ОСОБА_6 для встановлення її особи та підтвердження її дієздатності. Відсутність заповідача при складанні і посвідченні заповіту підтверджується відсутністю застережень щодо виправлень, які є в тексті. Дані застереження на заповіті є обов'язковими. На застереженні зробленому нотаріусом в даному заповіті після посвідчувального напису відсутній підпис особи щодо якої вчинялась нотаріальна дія.

Позивач вважав, що даний заповіт складено в приміщенні Рава-Руської ДНК за допомогою загальноприйнятих технічних засобів за відсутності заповідача. При цьому, не було залишено на бланку місця для застережень щодо виправлень і дописок, які були зроблені уже після підписання заповіту і його посвідчення. Даний заповіт був підписаний ОСОБА_6 в будинку в якому вона проживала, при цьому зазначав, що на неї чинився тиск ОСОБА_4, яка була ініціатором оформлення заповіту і привозила нотаріуса до матері. Позивач припускав, що в цей час ОСОБА_6 могла перебувати під впливом заспокійливих лікарських засобів, які вона приймала в зв'язку з хворобою.

З урахуванням збільшень позовних вимог позивач просив суд визнати заповіт ОСОБА_6 виданий та посвідчений Рава-Руською державною нотаріальною конторою 16 березня 2011 року недійсним та скасувати його, визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 17 червня 2013 року ОСОБА_4 Раїсі Анатоліївні Рава-Руською ДНК недійсним та скасувати його, визнати недійсною державну реєстрацію прав власності ОСОБА_4 на житловий будинок в АДРЕСА_1 і скасувати її, позбавити ОСОБА_4 права на спадщину ОСОБА_6, застосувати наслідки недійсності вищезазначеного заповіту ОСОБА_6

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 12 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Разом з тим, заявник подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого чинним законодавством, проте у касаційній скарзі ним заявлено клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦПК України, у разі пропущення строку на касаційне оскарження, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк.

Наведені у клопотанні доводи свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження.

За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду слід задовольнити.

Проте, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що складений ОСОБА_6 заповіт відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а саме: волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі, даний правочин вчинено у письмовій формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зміст правочину не суперечить закону та моральним засадам суспільства.

Доводи касаційної скарги та зміст судових рішень попередніх інстанцій не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.