головуючого Макарчука М.А.,суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "Приватбанк" про визнання недійсними кредитного договору, договорів застави та договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 26 квітня 2012 року,

У квітні 2010 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" у якому, вточнивши позовні вимоги, просили визнати недійсними кредитний договір №00-4895М від 29 лютого 2008 року, укладений з ОСОБА_6 договір застави автотранспорту №3534 від 29 лютого 2008 року, укладений з ОСОБА_6, договір застави товару в обороті №3535 від 29 лютого 2008 року, укладений з ОСОБА_6, договір поруки, укладений з ОСОБА_7, стягнути судові витрати. Обґрунтовували свої вимоги тим, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства при укладенні кредитного договору, ввів позичальницю та поручителя в оману щодо можливості виконання умов договору, у зв'язку з укладання його в іноземній валюті. Позивачі вважають умови кредитного договору в частині погашення в іноземній валюті такими, що укладені із застосуванням несправедливої підприємницької практики, посилаючись на те, що подальше виконання договорів на умовах, визначених у них, є порушенням принципу справедливості, визначених ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 лютого 2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 26 квітня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі позивачі порушують питання про скасування постановлених судових рішень, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і просять справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028 (z1429-04) , використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що кредитний договір, договори застави та договір поруки, укладені між сторонами в справі, відповідають положенням чинного законодавства, оскільки на час укладення вказаних договорів ПАТ КБ "Приватбанк" мало право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті та здійснювати інші банківські операції з валютою. Це підтверджується тим, що 04 грудня 2001 року ПАТ КБ "Приватбанк" отримало банківську ліцензію № 22, зареєстровану Національним Банком України 19 березня 1992 за № 92, на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", також банком отримано дозвіл № 22-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з Додатком до цього Дозволу. Суд зробив правильний висновок про те, що позивачам на момент укладення договорів були відомі всі їх умови та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позичальницю прийняти ці умови, у зв'язку з цим є не доведеним факт введення позивачів в оману щодо умов договору відповідно до вимог ст. 230 ЦК України.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведені в скарзі доводи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.