У червні 2009 року Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва) звернулась до суду з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_2) податкового боргу в розмірі 50662,12 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 р. позовні вимоги ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва - задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Державного бюджету податковий борг у сумі - 50 662,12 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 р. скасовано. Прийнято нову постанову про відмову в позові повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2016 р. постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 р. - без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 названого Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків.

Згідно з положеннями зазначеного Закону, узгодженим є податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, яке є узгодженим з дня подання такої податкової декларації, або нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, яке вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (2181-14) процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, останнім днем строку передбаченого пп.5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі, коли така заява не була подана у зазначений строк.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (підпункт 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами").

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2. статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку з питання дотримання відповідачем вимог податкового законодавства за період з 09.02.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт № 93/17-207/НОМЕР_1 від 18.02.2009 р.

За висновками акта перевірки відповідачем допущено, зокрема, порушення вимог ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб?єктів малого підприємництва", а саме, перевищення граничного розміру обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) в ІУ кварталі 2007 року на 84 559,96 грн., ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. в сумі 24 894 грн., пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету з урахуванням від'ємного значення попереднього звітного періоду, на 12 024 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом 16.03.2009 р. прийнято податкові повідомлення-рішення № 0005401720/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 26 025,50 грн., у т.ч. за основним платежем 12 024 грн. та 14 001,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0005391720/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 24 894 грн., у т.ч. за основним платежем 24 894 грн.

У зв'язку з несплатою донарахованих податкових зобов'язань у встановлений законом строк, відповідно до вимог пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", податковим органом були надіслані платнику податкові вимоги № 1/281 від 09.04.2009 р. та № 2/369 від 28.05.2009 р.

Зазначені податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги були розміщені на дошці податкових оголошень у зв'язку з поверненням поштової кореспонденції, яка надсилалась платнику, без вручення, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Таким чином, обов'язковими чинниками для набуття податковим зобов'язанням статусу податкового боргу є його узгодження у визначеному законом порядку та несплата у встановлений законом строк.

За відсутності доказів оскарження податкових повідомлень-рішень відповідачем в адміністративному чи в судовому порядку, а також сплати донарахованих податкових зобов'язань, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що дані податкові зобов'язання є узгодженими та набули статусу податкового боргу, у зв'язку з чим підлягають стягненню в доход державного бюджету.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права. Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом податкові повідомлення-рішення від 16.03.2009 р. № 0005401720/0 та № 0005391720/0 у зв'язку з їх поверненням поштою з підстав відсутності СПД ОСОБА_2 за вказаною адресою (довідка Укрпошти форми "В" № 02167374 від 26.03.2009 р.), були розміщені на дошці податкових оголошень (повідомлень), згідно акта від 26.03.2019 р. № 25.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. статтями 160, 167, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 КАС України (2747-15) безпосередньо до Верховного Суду України.