розглянувши в судовому засіданні справу за позовом автогаражного кооперативу "Кермо" до ОСОБА_1 про стягнення визначених статутом кооперативу членських внесків, внесків на цільові потреби, пені та штрафу, за касаційною скаргою автогаражного кооперативу "Кермо" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 червня 2014 року,

У січні 2014 року автогаражний кооператив "Кермо" (далі - АК "Кермо") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення визначених статутом кооперативу членських внесків, внесків на цільові потреби, пені та штрафу, посилаючись на те, що відповідач, який є членом кооперативу ігнорує свої обов'язки щодо сплати членських і цільових внесків, на неодноразові нагадування та офіційні попередження не реагує, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з останнього суму заборгованості по несплаті членських внесків, пеню, штраф, інфляційні витрати, 3% річних, а всього 2 689 грн 79 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 1 500 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АК "Кермо" заборгованість за членськими та цільовоми внесками з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та неустойку в розмірі 2 689 грн 79 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 червня 2014 року, зазначене рішення міського суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі АК "Кермо" просить рішення апеляційного суду скасувати у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що сума заборгованості відповідача по членським та цільовому внескам за період з 2011 року до 2013 року підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того,що судом першої інстанції помилково застосовані положення ст. 625 ЦК України, які не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 2004 року є членом АК "Кермо", розташованого у місті Буча по вулиці Заводській, 1б, і користується гаражем НОМЕР_1, розміром 24 кв. м, який не приватизований, що підтверджується довідкою кооперативу № 1 від 09 січня 2014 року.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Правовим документом, що регулює діяльність кооперативу є його статут (ст. 8 Закону України "Про кооперацію").

Згідно ст. 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, до компетенції яких крім іншого належить визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв, затвердження річного звіту і балансу кооперативу.

Судом також встановлено, що згідно рішення загальних зборів членів кооперативу від 26 березня 2011 року при затвердженні кошторису на 2011 рік розмір членських внесків визначено в сумі 350 грн на рік і встановлено строк сплати членських внесків до 01 вересня 2011 року. У разі несвоєчасності сплати членських внесків передбачена пеня у розмірі 0, 25% за кожен день прострочення платежу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу від 25 лютого 2012 року розмір членських внесків встановлено 400 грн на рік та сплату їх до 01 вересня 2012 року, а за несвоєчасну сплату пеня у розмірі 0,25% за кожен день прострочення платежу.

Цим же рішенням загальних зборів встановлено цільовий внесок на установку трансформаторної підстанції в сумі 800 грн для членів кооперативу, які не сплатили вказаний внесок до 01 травня 2012 року.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу від 27 квітня 2013 року розмір членських внесків встановлено в розмірі 400 грн на рік, строк сплати до 01 вересня 2013 року, а за несвоєчасну сплату передбачено пеню в розмірі 25% за кожен день прострочення платежу та 100 грн штрафу.

За правилами ст. 12 Закону України "Про кооперацію" основними обов'язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу, виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу, виконання своїх зобов'язань перед кооперативом, сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Проте, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не здійснює сплату визначених рішеннями загальних зборів членів кооперативу членських і цільового внесків, у встановлені строки, у зв'язку з чим йому неодноразово позивачем направлялися повідомлення про необхідність сплати вказаних внесків, які відповідачем залишені без реагування.

На порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з тим, які саме внески не сплачував відповідач, не з'ясував їх розмір та періодичність, взагалі не дослідив рішення загальних зборів, якими встановлювалися такі розміри внесків й відповідно не встановив наявності чи відсутності заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Зазначивши при цьому про помилкове застосування до спірних правовідносин судом першої інстанції вимог ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Крім того, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 11, 303 ЦПК України взагалі не розглянув вимоги АК "Кермо" про відшкодування витрат на правову допомогу, не перевірив надані позивачем на їх підтвердження доказів.

Таким чином, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України й дійшов передчасного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,