головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2013 року,

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 25 липня 2007 року між ОСОБА_6 та позивачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 24 000 дол. США зі сплатою 12 % за користування грошовими коштами та зі строком повернення кредиту до 15 липня 2037 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 липня 2007 року між відповідачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитними договором, станом на 27 лютого 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 57 790,38 дол. США, що еквівалентно 461 745 грн 15 коп.

Оскільки добровільно відповідач заборгованість за кредитом не сплатив, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 липня 2007 року, в розмірі 57 790,38 дол. США, що еквівалентно 461 745 грн 15 коп., звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації, відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вищезазначеній квартирі, та зняти зазначених осіб з реєстраційного обліку.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 липня 2007 року в розмірі 389 778 грн 73 коп. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації, відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині зменшення розміру пені та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення, та ухвалити в цих частинах нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", суди виходили із того, що порушені права банку підлягають захисту, оскільки відповідач порушив умови кредитного договору. Разом із тим суди дійшли висновку, що розмір пені, відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, суди виходили із того, що позивачем не було доведено, що ним дотримано процедуру письмового попередження про звільнення житлового приміщення згідно із ст. 40 Закону України "Про іпотеку".

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах матеріального закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 25 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 32 100 дол. США із яких: 24 000 дол. США - на купівлю квартири та 8 100 дол. США - на сплату страхових платежів, зі сплатою 12 % за користування грошовими коштами та зі строком повернення кредиту до 25 липня 2037 року (а. с. 21-24).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Із розрахунку заборгованості за вищезазначеним договором вбачається, що заборгованість станом на 27 лютого 2013 року становить 57 790,38 дол. США, із яких: заборгованість за кредитом у розмірі 24 537,99 дол. США; заборгованість за відсотками у сумі 13 339,54 дол. США; комісія - 2 124,7 дол. США; пеня - 15 007,6 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США; штраф (відсоток від суми заборгованості) - 2750,43 дол. США (а. с. 10-14).

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Зазначені положення норм матеріального закону суди не врахували, зменшуючи розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, суди не звернули увагу, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України застосовується судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Крім того, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки у зв'язку з істотними обставинами, проте на порушення вимог процесуального закону, суди не навели істотних обставин, які дають право суду зменшити розмір пені.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку").

28 листопада 2012 року позивач надіслав відповідачу вимогу про погашення кредитної заборгованості в розмірі 32 100 дол. США, а також повідомив останнього про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості. Запропоновано відповідачу в тридцятиденний строк звільнити квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у спірній квартирі, суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не звернули уваги на те, що позивач запропонував відповідачу в тридцятиденний строк звільнити квартиру. Крім того, судами не було розглянуто клопотання банку про витребування доказів (довідки про склад сім'ї та відомостей про зареєстрованих осіб у квартирі), чим порушено вимоги ст. ст. 10, 11, 212 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.