розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним та скасування рішення виконкому сільської ради за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2014 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 вересня 2000 року виконкомом Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення № 70 та № 71 відповідно про перезакріплення за ОСОБА_6 земельної ділянки НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і про перезакріплення за нею, позивачем, земельної ділянки НОМЕР_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1. Вказувала, що не відмовлялась від наданої їй земельної ділянки, згоди на її перезакріплення за іншими особами не надавала, у встановленому законом порядку земельна ділянка у неї не вилучалась. Проте 23 листопада 2000 року виконкомом Оброшинської сільської ради прийнято рішення № 84/2 про передачу ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,23 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, до складу якої входить і її земельна ділянка НОМЕР_2. На підставі вказаного рішення 23 січня 2001 року ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. У подальшому спадкоємець ОСОБА_6 - ОСОБА_4 - відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_5

Вважаючи свої права землекористувача порушеними, оскільки спірна земельна ділянка знаходилась в її користуванні і їй перешкоджають її приватизувати, позивач просила суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 листопада 2000 року № 84/2, яким передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,23 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 березня, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела суду, а судом не встановлено, що вона набула прав на спірну земельну ділянку, оскільки відсутні дані про встановлення (відновлення) у натурі межових знаків, виготовлення технічної документації, видачу їй державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, а тому прийняття виконкомом Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області рішення від 23 листопада 2000 року № 84/2 її прав не порушує, а обраний нею спосіб судового захисту не відповідає закону.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не є власником або користувачем спірної земельної ділянки, набуття прав на спірну земельну ділянку нею не доведено, при цьому порушень її прав чи інтересів не встановлено.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що рішенням виконкому Оброшинської сільської ради від 26 вересня 2000 року № 70 земельна ділянка НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 перезакріплена з ОСОБА_7 на ОСОБА_6 (а. с. 5).

Рішенням виконкому Оброшинської сільської ради від 26 вересня 2000 року № 71 земельна ділянка НОМЕР_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 перезакріплена з ОСОБА_8 на ОСОБА_3, тобто на позивача у справі (а. с. 4).

Як вбачається з проектів забудови, земельні ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 є суміжними, площа кожної з ділянок складає 0,1150 га (а. с. 153-154).

Рішенням виконкому Оброшинської сільської ради від 23 листопада 2000 року № 84/2 ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,23 га у АДРЕСА_1 (а. с. 6).

На підставі вказаного рішення виконкому Оброшинської сільської ради 23 січня 2001 року ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку (а. с. 160).

Крім того, у матеріалах справи міститься рішення виконкому Оброшинської сільської ради від 23 листопада 2000 року № 84, яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,1150 га у АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалась на те, що перезакріплена з ОСОБА_8 на неї земельна ділянка НОМЕР_2 у неї у встановленому законом порядку не вилучалась, а тому у виконкому Оброшинської сільської ради були відсутні правові підстави передавати належну їй земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У п/п "г" п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) судам роз'яснено, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством. ЗК України (2768-14) встановлює підстави набуття права на землю шляхом передачі земельної ділянки у власність або надання її у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України). Проте особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч. 8 ст. 17 ЗК України у редакції 1990 року, чинного на час спірних правовідносин, передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Апеляційний суд не врахував вказаних вимог закону та не звернув уваги на доводи позивача про те, що передана їй земельна ділянка у встановленому законом порядку у неї не вилучалась, а тому перехід цієї земельної ділянки у приватну власність іншої особи порушує її право на приватизацію.

Також судом установлено, що у матеріалах справи наявні два рішення виконкому Оброшинської сільської ради від однієї дати (26 вересня 2000 року) та за одним номером (№ 70), зміст яких є взаємовиключним.

Так, рішенням виконкому Оброшинської сільської ради від 20 вересня 2000 року № 70 земельну ділянку НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 перезакріплено з ОСОБА_7 на ОСОБА_6 (а. с. 5).

Другим рішенням виконкому Оброшинської сільської ради з аналогічними реквізитами вирішено вилучити у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель у АДРЕСА_1 та надати земельну ділянку під будівництво житлового будинку ОСОБА_6 (а. с. 151).

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на вказані обставини, не з'ясував належним чином обставини прийняття виконкомом Оброшинської сільської ради різних за змістом та суперечливих рішень про передачу земельних ділянок у користування (рішення від 20 вересня 2000 року № 70) та у приватну власність ОСОБА_6 (рішення виконкому Оброшинської сільської ради від 23 листопада 2000 року № 84 та № 84/2), тим самим передчасно погодився з висновком районного суду про те, що ОСОБА_3 є неналежним позивачем, не давши належної правової оцінки доводам її апеляційної скарги.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.