розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2012 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2012 року,

У березні 2011 року позивач звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути завдану їй відповідачем майнову шкоду в розмірі 339 087 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що 23 лютого 2011 року з вини відповідача стався аварійний виток води із водопроводу у належній йому квартирі АДРЕСА_1, що призвело до підтоплення належної їй частини будинку, чим завдано їй майнової шкоди.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 вересня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 майнову шкоду в розмірі 339 087 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що належне позивачу нежитлове приміщення було зруйновано з вини відповідача ОСОБА_4, який неналежним чином утримував належну йому квартиру, що підтверджується актом про залиття квартири відповідача та висновком судової будівельно-технічної експертизи.

Із висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2, яку у встановленому законом порядку було виключено зі складу житлового фонду, переобладнано разом із підвалом під нежитлове приміщення - магазин непродовольчих товарів та реконструйовано у двоповерхове нежитлове приміщення.

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.

Згідно із актом № 02/50 від 23 лютого 2011 року у належній ОСОБА_4 квартирі АДРЕСА_1 сталась аварія водопроводу, внаслідок чого квартира провалилась у підвал будинку та було зруйновано стіни суміжних квартир, у тому числі й квартири № 15.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що причинний зв'язок між винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_4 та завданням шкоди полягає в тому, що саме аварія водопроводу в квартирі № 16 та провалений у ній дах стали причиною промокання грунту під нежитловим приміщенням позивача у будинку АДРЕСА_3. Вказані обставини підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 жовтня 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів у справі та має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, а відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Висновок суду про причинний зв'язок між залиттям квартири відповідача та пошкодженням нежитлового приміщення позивача ґрунтується на висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Як вбачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи № 22/11 від 28 жовтня 2011 року, можливою причиною просадки частини належної ОСОБА_5 двоповерхового будинку магазину непродовольчих товарів є втрата несучої здатності грунту основи фундаменту під стінами будівлі та підвалу внаслідок викликаної надмірним зволоженням зміною його фізико-механічних властивостей. Неконтрольований аварійний виток води із господарсько-питного водопроводу в належній відповідачу квартирі міг спричинити надмірне зволоження грунту і як наслідок зміну його фізико-механічних властивостей, що призвело до просадки частини розташованої поряд двоповерхової будівлі магазину непродовольчих товарів. Додатковим фактором, який міг вплинути на надмірне зволоження грунту основи, є відсутність покрівлі над частиною будівлі, в якій розташовується приміщення квартири № 16 та грунтова підлога підвалу.

Поза увагою судів залишилось те, що висновок зазначеної експертизи не є категоричним та не дає однозначної відповіді на сформульовані судом питання.

Суди не дали оцінки технічному висновку приватного підприємства «Ізмаїлбудмонтажпроект» від 11 квітня 2011 року, складеного за результатами детального обстеження належного ОСОБА_5 нежитлового приміщення з метою проведення капітального ремонту, відповідно до якого основними причинами деформації будинку є замочування грунтів під фундаментом, а також недостатня жорсткість конструкцій будинку, пов'язана з відступленням від проекту при здійсненні будівельних робіт з реконструкції (а.с.86-89).

У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не врахував положення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також положення процесуального закону, який регулює питання доказування у цивільних справах; не перевірив належним чином доводи позивача та заперечення відповідача; не з'ясував, чи у причинному зв'язку із шкодою перебувають лише дії (бездіяльність) ОСОБА_4, чи й дії позивача при проведенні реконструкції належного їй нежитлового приміщення; не дав оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив та не спростував.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.