розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азовдевелопмент" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк "Володимирський" (далі - ПАТ КБ "Володимирський"), фізична особа-підприємець ОСОБА_9, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Азовдевелопмент" (далі - ТОВ "Азовдевелопмент") на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 3 січня 2014 року,

У серпні 2013 року ТОВ "Азовдевелопмент" звернулося до суду з указаним позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 004 943 грн 02 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, а саме: нежиле приміщення кафе-бару, загальною площею 149,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 23 січня 2008 року між ПАТ КБ "Володимирський" та ФОП ОСОБА_9 укладено договір про відкриття кредитної лінії у сумі 700 000 грн зі сплатою 21% річних строком до 18 січня 2013 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору у той же день між ПАТ КБ "Володимирський" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є нежиле приміщення кафе-бару, загальною площею 149,6 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1. 29 серпня 2011 року між ПАТ КБ "Володимирський" та ОСОБА_10 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого останній перейшло право на вимогу за зазначеним вище кредитним договором та замінено іпотекодержателя за зазначеним вище договором іпотеки. 23 березня 2012 року між ОСОБА_11 та ТОВ "Азовдевелопмент" укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні, відповідно до якого позивач прийняв всі права та обов'язки кредитора у кредитному договорі та укладено договір про заміну наступного іпотекодержателя на ТОВ "Азовдевелопмент". Позивач направив позичальнику повідомлення про відступлення права вимоги та просив позичальника усунути порушення умов кредитного договору шляхом погашення заборгованості, але позичальник не виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 3 січня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Азовдевелопмент" відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення на предмет іпотеки може бути звернуто лише на частки співвласників, з якими укладено договір іпотеки, а оскільки позивач не звертався до суду з позовом про виділ часток співвласників в натурі, то вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасною та може призвести до порушення прав інших співвласників, які не є зобов'язаними сторонами перед іпотекодержателем.

Апеляційний суд погодився з таким висновком районного суду, зазначивши при цьому, що до ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не могли перейти права та обов'язки за іпотечним договором, оскільки зазначені особи набули право власності на спірне майно у той час, коли це майно ще не було предметом іпотеки та не було обтяжене відповідними зобов'язаннями.

Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За змістом ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України. Зокрема, у ній повинні бути зазначені мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.

Судами установлено, що 23 січня 2008 року між ПАТ КБ "Володимирський" та ФОП ОСОБА_9 укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом на суму 700 000 грн зі сплатою 21% річних строком до 18 січня 2013 року.

На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору у той же день між ПАТ КБ "Володимирський" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є нежиле приміщення кафе-бару, загальною площею 149,6 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1.

29 серпня 2011 року між ПАТ КБ "Володимирський" та ОСОБА_10 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого останній перейшло право на вимогу за зазначеним вище кредитним договором та замінено іпотекодержателя за зазначеним вище договором іпотеки.

23 березня 2012 року між ОСОБА_11 та ТОВ "Азовдевелопмент" укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні, відповідно до якого попередній кредитор (ОСОБА_10) передає, а новий кредитор ("ТОВ "Азовдевелопмент") набуває всі права та обов'язки нового кредитора та до нього переходять всі права вимоги на загальну суму 1 004 943 грн 02 коп. за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ "Володимирський" та ФОП ОСОБА_9

27 березня 2012 року між ОСОБА_11 та ТОВ "Азовдевелопмент" укладено договір про заміну наступного іпотекодержателя на нового іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним між ПАТ КБ "Володимирський" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Таким чином, до ТОВ "Азовдевелопмент" перейшло право вимоги за договором іпотеки, укладеним на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Судами установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 7 серпня 2013 року заборгованість ФОП ОСОБА_9 за кредитним договором складала 1 004 934 грн 02 коп.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено судами, на момент укладання 23 січня 2008 року договору іпотеки власниками предмету іпотеки - нежилого приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 25 липня 2005 року були: ОСОБА_3 (частка у розмірі 12\100), ОСОБА_4 (частка у розмірі 44/100) та ОСОБА_5 (частка у розмірі 44/100) (а.с. 10).

Договір іпотеки укладено з усіма співвласниками нежитлового приміщення, а отже нотаріально посвідчена згода всіх співвласників була надана.

Рішенням Охтирського районного суду Сумської області від 14 липня 2010 року, яке набрало законної сили, визнано право власності за ОСОБА_8 (дружина іпотекодавця ОСОБА_5) на 22/100 частини нежитлового приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_6 (дружина іпотекодавця ОСОБА_3) право власності на 6/100 частини нежитлового приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_7 (чоловік іпотекодавця ОСОБА_4) право власності на 22/100 частини нежитлового приміщення, кафе-бару по АДРЕСА_1 (а.с. 50-52).

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припиненні основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Таким чином, правові підстави для визнання іпотечного договору припиненим на підставі ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відсутні.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як роз'яснено у п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст. 23 Закону України "Про іпотеку").

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач зазначав в апеляційній скарзі про те, що визнання на підставі судового рішення від 14 липня 2010 року права власності на частину предмета іпотеки за іншими співвласниками (ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7), з якими договір іпотеки не укладався, відбулося після державної реєстрації іпотеки, а отже іпотека є дійсною і для нових співвласників іпотечного майна. Зазначені особи, являючись подружжям первинних власників спірного нежитлового приміщення, дали свою згоду на передачу цього майна в іпотеку банку, про що свідчать їхні заяви від 19 грудня 2007 року, посвідчені нотаріусом. Зазначена згода, як і сам іпотечний договір, недійсними не визнавалися. Аналогічні доводи позивача містяться і в позовній заяві.

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Вирішуючи справу, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, у достатній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги, належним чином не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки, не визначився з тим, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не врахував, що ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були визнані співвласниками спірного нежитлового приміщення як подружжя первинних власників, дали свою згоду на його передачу в іпотеку банку і ця згода співвласників спірного майна та іпотечний договір недійсними не визнавалися та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.