Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Писаної Т.О., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Алчевської філії до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Ріф" про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на рішення апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року,

У липні 2010 року публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі Алчевської філії (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Ріф" (далі - ТОВ магазин "Ріф") про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 542 647,04 грн.

Позов мотивовано тим, ОСОБА_3 на підставі кредитного договору від 5 червні 2006 року банком було відкрито кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом у розмірі 60 000 грн строком по 4 червня 2010 року, зі сплатою відповідних відсотків за користування, а на підставі додаткової угоди № 4 від 28 листопада 2007 року ліміт кредитної лінії було збільшено до 250 000 грн, строк повернення траншів становив по 27 листопада 2012 року.

Виконання умов вказаного договору забезпечено договорами поруки, укладеними між Банком ОСОБА_4, ТОВ магазином "Ріф", ОСОБА_5 із кожним окремо та договором іпотеки, укладеним між Банком та ОСОБА_3

Вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку сплачена не була.

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 18 вересня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ магазин "Ріф" солідарно на користь ПАТ "Банк Форум" суму заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 5 червня 2006 року станом на 12 червня 2012 року у розмірі 542 647, 04 грн, а саме: 6041,16 грн строкову заборгованість за кредитом, 179 198,22 грн прострочену заборгованість по кредиту, 777,54 грн строкову заборгованість по процентам, 35 808,66 грн прострочену заборгованість по процентам, 99 484,18 грн неустойку /пеню/ за несвоєчасне погашення кредиту, 81 337,28 грн неустойку за несвоєчасну сплату процентів. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ магазин "Ріф" скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк Форум" неустойки за несвоєчасне погашення кредиту та процентів зі

180 821, 46 грн до 22 399,75 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Банк Форум"

Соловйова Н.А. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову до поручителів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у випадку укладання окремих договорів поруки з декількома поручителями положення чч. 2, 3 ст. 554 ЦК України не застосовуються, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, а тому не можна вважати поруку їхньою спільною відповідальністю. У зв'язку з наведеним, кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, але поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Зменшуючи пеню, яка підлягає стягненню з боржника, суд апеляційної інстанції послався на те, що її розмір перевищує суму заборгованості за кредитом, а, відтак, вона має бути зменшена на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 5 червня 2006 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній було відкрито кредитну лінію в розмірі

60 000 гривень строком по 4 червня 2010 року, зі сплатою за користування траншами 23% річних (а.с 6-8).

Додатковою угодою № 4 від 28 листопада 2007 року ліміт кредитної лінії було збільшено до 250 000 грн, а строк повернення траншів становив по 27 листопада 2012 року (а. с. 11-12).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5,ТОВ магазин "Ріф" було укладено договори поруки, з кожним окремо, за умовами яких останні зобов'язались у разі невиконання та/або порушення ОСОБА_3 зобов'язань перед банком погасити заборгованість по кредитному договору у повному обсязі, та крім того відповідати перед банком своїми грошовими коштами та всім своїм майном (а.с. 15,17,19).

Також виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 5 червня 2006 року, укладеним між Банком та ОСОБА_3 згідно з яким остання передала в заставу Банка торговий павильон, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-24).

Відповідно до ст. 553 ЦПК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно ч. 3 ст. 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Окільки між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ магазин "Ріф" було укладено договори поруки з кожним окремо на забезпечення кредитного договору від 5 червня 2006 року укладеного між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ магазин "Ріф" поручилися перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку за одним і тим самим кредитним договором.

Однак апеляційний суд наведені обставини залишив поза увагою й дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для солідарної відповідальності поручителів.

Пред'являючи позов, Банк посилався на те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконувала умови кредитного договору та допустила прострочку платежів, у результаті чого за нею утворилася заборгованість зі сплати кредиту та нарахована пеня за порушення зобов'язання, які боржник та його поручителі не погасили.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Умовами кредитного договору сторони погодили, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню та штраф (розділ 4 договору).

За правилами ч. 3 ст. 551 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

У порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та не врахував, що проценти, які підлягають сплаті за умовами договору не підлягають зменшенню, а розмір неустойки може бути зменшений тільки за заявою відповідача, не перевірив та у рішенні не зазначив, чи подавала ОСОБА_3 заяву про зменшення розміру нарахованої пені за порушення умов кредитного договору, а, відтак, чи є у суду підстави для зменшення її розміру. Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_3 про зменшення розміру нарахованої пені.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.

Зазначене свідчить про те, що суд припустився порушень норм процесуального права, котрі згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.