Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Олексієнко М.М., Черпак Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_5 про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

У травні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) про скасування наказів від 24.03.2009 р. № 313 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та від 21.04.2009 р. № 155 о/с в частині звільнення його зі служби в органах внутрішніх справ за дискредитацію, поновлення на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.05.2009 р. по день поновлення на роботі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 р., позовні вимоги задоволено.

Скасовано накази ГУ МВС України в Одеській області від 24.03.2009 р. № 313 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та від 21.04.2009 р. № 155 о/с в частині звільнення позивача зі служби в запас Збройних Сил України на підставі пункту 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) .

Поновлено позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

Стягнуто з Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2009 р. по день поновлення на службі.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114 (114-91-п) ) особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

20.01.2009 р. позивач звернувся до прокуратури Одеської області зі скаргою на дії співробітників Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області які під фізичним та психологічним тиском примусили його написати зізнавальні свідчення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

В ході проведеної перевірки за скаргою позивача 16-м відділенням внутрішньої безпеки в Одеській області СВБ ГУБОЗ МВС України, направленої до відділу прокуратурою Одеської області, встановлено, що 02.05.2007 р. громадянка ОСОБА_6 звернулась до міліції про крадіжку грошей з її квартири. В подальшому за фактом крадіжки порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України.

Також встановлено, що при опитуванні позивача, останній зізнався у скоєнні крадіжки з квартири своєї сусідки громадянки ОСОБА_6 спільно зі своїм товаришем.

За результатами перевірки складено висновок від 23.02.2009 р. згідно якого позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ за порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у добровільному признанні скоєння злочину за ст. 185 ч. 4 КК України, а в подальшому в проявленні нещирості та відмови від раніше наданих пояснень з метою ухилення від відповідальності згідно діючого законодавства.

Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 24.03.2009 р. № 313 за порушення пункту 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника міліції, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у визнанні скоєння злочину за ст. 185 ч. 4 КК України, а в подальшому в проявленні нещирості та відмови від раніше наданих пояснень з метою ухилення від відповідальності позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) .

Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 21.04.2009 р. № 155 о/с позивача звільнено в запас Збройних Сил України на підставі пункту 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, не провівши службове розслідування, як це передбачено чинним законодавством, в порушення строків, встановлених для притягнення до дисциплінарної відповідальності, незаконно застосував до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, помилково зазначивши, що його дії по не визнанню злочину та нещирість, яка виразилась у подальшій відмові від раніше наданих свідчень, є діями, що дискредитують його як працівника органів внутрішніх справ.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у листі від 16.04.2009 р. начальником відділу прокуратури Одеської області повідомлено про те, що обвинувачення у вчиненні злочину позивачу не пред'являлось і на даний час він є свідком.

Також суди виходили з того, що відповідно до повідомлення слідчого Київського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 16.11.2009 р. по відношенню до позивача 15.09.2009 р. винесено постанову про припинення кримінального переслідування.

Апеляційний суд, крім того, виходив з того що, висновок, складений за результатами проведеної перевірки, є поверховим та упередженим, який ґрунтується на доводах та поясненнях, наданих особами, які, за показаннями позивача, вчиняли на нього тиск з метою отримання зізнання у злочину, тобто є зацікавленими особами.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач не був визнаний винним у вчиненні злочину, який став підставою для його звільнення на підставі пункту 66 рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, кримінальне провадження по даному факту припинене, інших доказів скоєння позивачем вчинку, який дискредитує звання особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, не надано, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 р. у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .