розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя і стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2014 року,

У травні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя і стягнення аліментів.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що з 06 жовтня 2001 року по 06 квітня 2009 року перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого було зведено незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, який належить сторонам на праві спільної сумісної власності. У період шлюбу народилася дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, участі в утриманні якої відповідач не приймає, хоча фінансово спроможний виконувати цей обов'язок.

Позивач просила суд визнати за нею право спільної сумісної власності на матеріали, обладнання та інші ресурси, які були використані в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на Ѕ частину цієї недобудови, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 550 грн щомісяця, до досягнення останнім повноліття.

У серпні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивував його тим, що перебуваючи у шлюбі, між ним та ОСОБА_4 з 2005 року погіршилися стосунки і з весни 2006 року вони перестали проживати однією сім'єю та за одною адресою. Все майно залишилося позивачу, сторони домовилися, що в рахунок поділу майна ОСОБА_4 отримає у банку кредит у розмірі 20 000 доларів США на особисті цілі та 880 доларів США на сплату страхових платежів строком до 14 квітня 2010 року, який буде погашати ОСОБА_5 Він при отриманні кредиту виступив майновим поручителем, передавши в іпотеку свою власну квартиру.

В звязку з тим, що він здійснював погашення кредитних зобов'язань колишньої дружини, ОСОБА_5 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 240 000 грн.

Справа розглядалась судоми неодноразово.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 червня 2013 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину вартості п'ятдесят одного відсотку готовності незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітків, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 13 травня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти первісних позовних вимог - відмовлено. У задоволені зустрічних позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2014 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 червня 2013 року змінено - визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину матеріалів, обладнання та іншого майна, яке було використано в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 51 (п'ятдесят одного) відсотку готовності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок готовністю 51% був зведений у період перебування сторін у шлюбі, а аліменти на утримання неповнолітньої дитини підлягають стягненню у частці від заробітку, а не у твердій грошовій сумі, при цьому судом зазначено, що кредитні кошти, одержані було використано в інтересах сім'ї і погашення кредиту здійснювалось за спільні сімейні кошти. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції в частині первісного позову, щодо вирішення питання про визнання права власності на недобудову, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст.ст. 182, 331 ЦК України, відповідно до яких не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій та приходить до висновку, що судами, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно досліджено та оцінено обставини у справі, а матеріали справи та доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, крім того наведені у касаційній скарзі доводи стосуються переоцінки доказів, наданих сторонами, та не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових рішень, а тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін.