розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Києво-Святошинське міжміське бюро технічної інвентаризації, про звернення стягнення кредитної заборгованості на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 30 липня 2013 року,

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - незавершений будівництвом готовністю 67 % житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку загальною площею 0,1022 га, що знаходиться за цією ж адресою. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 20 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого того ж дня між тими ж сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого визначено незавершений будівництвом готовністю 67 % житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку загальною площею 0,1022 га, що знаходиться за цією ж адресою. Вартість предмета іпотеки складає 1 015 000 грн. У зв'язку з невиконанням боржником взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість. За таких обставин позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року указаний позов залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 липня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у зверненні стягнення на Ѕ частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_4, в задоволенні зазначених вимог позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким указаний позов задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 053-2900/756-0734.

Для забезпечення виконання ОСОБА_3 взятих за кредитним договором зобов'язань 20 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 7971.

Згідно з договором іпотеки позичальник передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом, готовністю 67 %, житловий будинок АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого 20 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 392к і який зареєстрований в державному реєстрі правочинів 20 грудня 2007 року за реєстраційним № 2585445 та земельна ділянка, що є виділеною в натурі, межі якої виділено на місцевості, загальною площею 0,1022 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стане власністю іпотекодавця в майбутньому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 грудня 2007 року за реєстраційним № 2585716, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:04:005:0006.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року, ухваленим у цивільній справі № 2-1600/2011, з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 053-2900/756-0734 року у розмірі 3 859 550 грн 41 коп. Крім того, даним рішенням було встановлено факт неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та додаткових угод до нього.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором № 053-2900/756-0734 вже стягнута на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року, а звернення стягнення за ту ж заборгованість на предмет іпотеки - це фактичне здійснення стягнення в подвійному розмірі, оскільки позивач має рішення суду про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, тому він має змогу задовольнити власні вимоги про повернення коштів за наданий кредит в порядку виконавчого провадження.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні указаного позову з інших підстав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає умовам договору іпотеки та положенням ст. 39 Закону України "Про іпотеку", так як визнання права власності на предмет іпотеки, виходячи зі змісту договору іпотеки, можливе лише шляхом позасудового врегулювання спору.

Проте такий висновок апеляційного суду суперечить змісту договору іпотеки та Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно зі ст. 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Згідно з п. 39 постанови з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до змісту договору іпотеки він містить застереження про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", яке в силу ст. 36 цього Закону прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене, не є безспірним висновок апеляційного суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає умовам договору іпотеки та положенням ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.