розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2013 року,

У січні 2012 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулось до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що 13 липня 2008 року на 92 км + 50 км автодороги Мар'янське сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Mitsubishi", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "КАМАЗ-53212", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, який належить на праві власності ПП "Дана". В результаті ДТП автомобіль "КАМАЗ-53212" зазнав механічних пошкоджень. Розмір завданих збитків ПП "Дана" за пошкоджений транспортний засіб, відповідно до висновку спеціаліста від 27 червня 2008 року склав 40 273 грн 23 коп. 25 березня 2009 року позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування ПП "Дана" у розмірі 25 500 грн., також за рахунок МТСБУ було здійснено оплату послуг аварійного комісара, залученого для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків в розмірі 690 грн. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 в рахунок виплати страхового відшкодування та виклик аварійного комісару в сумі 26 190 грн. та витрати за надання правової допомоги у розмірі 2 000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року в задоволені позову Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування відмови в задоволені позову Моторного (транспортного) страхового бюро України.

У касаційній скарзі Моторне (транспортне) страхове бюро України просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, що у спричинені дорожньо-транспортної пригоди є вина відповідача.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог з інших підстав, апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, що зіткнення транспортних засобів сталось 05 травня 2008 року за участю відповідача. Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що 13 липня 2008 року мало місце ДТП за участю відповідача, що саме він є винним у його скоєнні, що до цієї пригоди має якесь відношення особа, котра отримала від позивача страхове відшкодування, про участь аварійних комісарів, залучених для визначення причин настання страхового випадку та інше.

Проте з висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що 06 травня 2008 року на 92 км + 50 км автодороги Мар'янське-Берислав сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Mitsubishi", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "КАМАЗ-53212", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, який належить на праві власності ПП "Дана". В результаті ДТП автомобіль "КАМАЗ-53212" зазнав механічних пошкоджень. Розмір завданих збитків ПП "Дана" за пошкоджений транспортний засіб, відповідно до висновку спеціаліста № 37/08 від 27 червня 2008 року склав 40 273 грн 23 коп.

Постановою слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Херсонській області від 16 травня 2008 року порушено кримінальну справу за фактом ДТП, за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с 6). Зі змісту постанови вбачається, що 06 травня 2008 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Mitsubishi", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "КАМАЗ-53212", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7

16 лютого 2009 року ПП "Дана" звернулось до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 40273 грн. 23 коп. (а.с. 7), заподіяної внаслідок ДТП, яке сталось 06 травня 2008 року за участю автомобіля під керуванням відповідача. Відповідно до платіжного доручення № 1253 від 25 березня 2009 року МТСБУ виплатило ПП "Дана" страхове відшкодування у розмірі 25 500 грн.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Враховуючи це, підставою виникнення зобов'язання із заподіяння шкоди є факт її завдання. Умовами відповідальності за завдану шкоду є протиправна поведінка особи, що завдала шкоду, наявність між нею та майновою шкодою безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку, а також вина зазначеної особи (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) ).

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" №4 від 1 березня 2013 року (v0004740-13) (далі - Постанова), відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У ч. 4 ст. 61 ЦПК України зазначено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цієї особою.

При цьому, як передбачено в ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до загального правила, встановленого ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто тягар доказування згідно з перерахованими нормами розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини у заподіянні шкоди.

Суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, встановлюючи обставини справи виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода мала місце 05 травня 2008 року, натомість відповідно до матеріалів справи ДТП було вчинене 06 травня 2008 року. З'ясувавши, що позивачем було перераховано страхове відшкодування у розмірі 25 500 грн. на користь ПП "Дана", як власнику автомобіля, якому було завдано шкоду, не витребував належних доказів, що підтверджують дану обставину та не з'ясував чи був притягнений відповідач до відповідальності за вчинення ДТП. Суд також не звернув уваги на те, що до участі у справі не залучене ПП "Дана", як учасник даного ДТП та отримувач страхового відшкодування, не виконавши вимог, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснивши позивачу його право на залучення до участі у справі ПП "Дана".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції, не перевірив доводів апеляційної скарги та відмовив у задоволенні позовних вимог лише з формальних міркувань не перевіривши висновків суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.