Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ємельянової В.І., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року

у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - ГУ ДМС України у Закарпатській області) до ОСОБА_4 про примусове видворення з України,

У січні 2016 року ГУ ДМС України у Закарпатській області звернулося до суду з адміністративним позовом про примусове видворення за межі України громадянки Республіки Узбекистан. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що 13 січня 2016 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за проживання без належних документів на території України, яка постійного місця проживання в Україні не мала, до органів та підрозділів міграційної служби із заявою та документами про продовження терміну перебування в країни не зверталася і кошти на її утримання відсутні. Тому 13 січня 2016 року позивачем прийнято рішення про примусове повернення відповідача за межі України і зобов'язано його покинути територію України до 14 січня 2016 року. Посилаючись на те, що вказане рішення ОСОБА_4 у зазначений строк не виконала і умисно ухиляється від виїзду та грубо порушує вимоги Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3773-17) (далі - Закон № 3773-VI (3773-17) ), просив суд прийняти рішення про примусове видворення за межі України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_4

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 січня 2016 року позов задоволено. Примусово видворено за межі України громадянку Республіки Узбекистан ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Допущено негайне виконання постанови суду. На період виконання рішення суду та оформлення необхідних виїзних документів, громадянку Республіки Узбекистан ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, помістити в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, "Журавичі", за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, неправильне застосування Закону № 3773-VI (3773-17) та постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 "Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України" (150-2012-п) . Вказує, що апеляційний суд не дав належної правової оцінки обставинам справи та судовим рішенням у справі № 807/3625/14 за позовом ОСОБА_4 до ГУ ДМС України у Закарпатській області, якими відповідачу відмовлено у наданні статусу біженця.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою Республіки Узбекистан, у квітні 2014 року легально прибула на територію України з Російської Федерації і 24 квітня 2014 року звернулася до позивача із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10 листопада 2014 року № 608-14 відповідачу відмовлено у наданні такого статусу, що стало підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про скасування цього рішення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року, яку залишено в силі ухвалою Львівського апеляційного суду України від 27 травня 2015 року, у справі № 807/3625/14 відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення ДМС України від 10 листопада 2014 року № 608-14 та зобов'язання ДМС України повторно розглянути її заяву про визнання її біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_4, а судові рішення залишено без змін.

За порушення правил перебування в Україні, 13 січня 2016 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн на підставі частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, 13 січня 2016 року т.в.о. начальника ГУ ДМС України у Закарпатській області прийнято рішення про примусове повернення за межі України ОСОБА_4, оскільки постійного місця проживання на території України вона не мала, до органів та підрозділів міграційної служби із заявою та документами для продовження терміну перебування не зверталася, кошти на утримання у неї відсутні, як і підстави для подальшого перебування в України. Відповідача зобов'язано покинути територію України до 14 січня 2016 року, проте остання за межі України, в супереч установленому строку, не виїхала.

Посилаючись на відсутність підстав для подальшого законного перебування відповідача на території України, позивач звернувся до суду з позовом про примусове видворення ОСОБА_4

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтовано вважав, що відповідач самостійно та добровільно не виконає рішення від 13 січня 2016 року, а тому ОСОБА_4 слід примусово видворити за межі території України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що на території України проживають родичі відповідача, а тому видворення її з країни, де проживають її близькі члени родини може призвести до порушення її права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом № 3773-VI (3773-17) , за приписами частини 1 статті 26 якого, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина 5 статті 26 Закону № 3773-VI).

Водночас, частиною 8 вказаної норми Закону передбачено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

Наведений перелік осіб, які не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну є вичерпним та розширенню не підлягає.

Як встановлено судами, згідно з рішенням ДМС України від 10 листопада 2014 року № 608-14 ОСОБА_4 відмовлено у наданні статусу біженця або визнанні особою, що потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 30 № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, із змісту наведеної норми видно, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

У частині 1 статті 31 Закону № 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де, зокрема :

- їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Наведений перелік підстав є вичерпний і розширенню не підлягає, а тому висновки апеляційного суду про те, що наявність у відповідача родинних зв'язків на території України є підставою для її не видворення з країни не відповідають вимогам Закону.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 рішення про примусове повернення в добровільно не виконала, постійного місця проживання на території України вона не має, до відповідних органів із заявою для продовження терміну перебування не зверталася, при цьому відсутні документи, які підтверджують право перебувати на території України, необхідної кількості коштів для виїзду з території України не має, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а тому правило задовольнив позов.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасувати, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 січня 2016 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.