розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Авіатранс К", Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС", Публічне акціонерне товариство "Авіакомпанія Авіалінії України, про визнання розпорядження незаконним та зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Авіатранс К", товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС", публічне акціонерне товариство "Авіакомпанія Авіалінії України" про:

- визнання незаконним розпорядження відповідача від 30.12.2014 року про утримання з пенсії позивача переплати у розмірі 20% щомісячно;

- зобов'язання відповідача припинити утримання з пенсії позивача переплати, відповідно до розпорядження від 30.12.2014 року;

- зобов'язання відповідача повернути позивачу суму коштів, утриманих з його пенсії, відповідно до розпорядження від 30.12.2014 року.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.09.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року, адміністративний позов було задоволено. Визнано розпорядження Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі міста Києва від 30.12.2014 року щодо утримання з ОСОБА_3 переплати пенсії в розмірі 20% щомісячно незаконним. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі міста Києва припинити утримувати з ОСОБА_3 переплату з пенсії відповідно до розпорядження від 30.12.2014 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі міста Києва повернути ОСОБА_3 суму коштів утриманих з його пенсії відповідно до розпорядження від 30.12.2014 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення судів та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як встановлено, 14.12.2006 року ОСОБА_3 звернувся до УПФУ у Святошинському районі м. Києва із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.

У вказаній заяві, зокрема міститься запис про зобов'язання повідомити органи ПФУ про прийняття на роботу, звільнення з роботи, зміну в складі сім'ї, зміну місця проживання, виїзд за кордон на постійне місце проживання та інші обставини, що можуть вплинути на його пенсійне забезпечення.

З цієї ж дати його було взято на облік в УПФУ у Святошинському районі м. Києва та призначено йому пенсію за вислугу років, відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З трудової книжки ОСОБА_3 вбачається, що після призначення йому пенсії за вислугою років у період з 03.05.2007 року по 19.10.2012 року він працював на посадах, що надають право на такий вид пенсії.

21 липня 2014 року відповідачем було прийнято розпорядження № 862137 про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що він після призначення йому пенсії продовжував працювати на посаді, що надає право на пенсію за вислугою років.

Зазначене розпорядження було визнано недійсним та скасовано постановою Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року у справі № 759/13912/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року.

30 грудня 2014 року відповідачем було прийнято розпорядження № 2 про утримання з позивача виниклої переплати пенсії в розмірі 486597,96 грн., яка виникла з вини пенсіонера, по 20 % щомісячно до повного погашення з 01.02.2015 року.

Відповідач мотивував своє розпорядження тим, переплата у період з 03.05.2007 року по 31.07.2014 року виникла у зв'язку з несвоєчасним повідомленням ОСОБА_3 про працевлаштування.

Суди попередніх інстанцій, при прийнятті рішень, виходили з того, що відповідачу своєчасно було відомо про продовження позивачем трудової діяльності у період з 03.05.2007 року по 19.10.2012 року.

Також, суд апеляційної інстанції відзначив, що оскаржуване розпорядження УПФУ у Святошинському районі м. Києва від 30.12.2014 р. № 2, яке міститься у пенсійній справі позивача, не містить підпису начальника управління Л.В. Дзядевич, а копія цього розпорядження, що була подана відповідачем до суду першої інстанції, взагалі не містить підписів жодної уповноваженої особи УПФУ у Святошинському районі м. Києва та не завірена належним чином.

Крім цього, у вказаному розпорядженні взагалі не зазначено періоду, за який виникла переплата, з якої саме складової пенсійного забезпечення вона утворилась та з яких сум складається її загальний розмір, а отже, такий документ не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів, не є легітимним, а отже, й не є належним і допустимим доказом, у розумінні статті 70 КАС України, та взагалі не може бути правовою підставою для утримання з пенсії позивача будь-яких грошових сум.

При цьому, у матеріалах пенсійної справи позивача відсутні жодні відомості (дані про проведення перевірки, детальний розрахунок) про те, яким чином відповідач визначив суму переплати пенсії позивача саме в розмірі 486597,96 коп.

З огляду на це, суди дійшли висновку, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення з пенсії позивача відповідних сум переплати за період роботи з 03.05.2007 року по 19.10.2012 року.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України (254к/96-ВР) , нормами Законів України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ), Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2 (z0441-02) (далі - Положення № 8-2), Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року № 6-4 (z0374-03) (далі - Порядок № 6-4).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа зобов'язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення;

Згідно зі статті 102 Закону № 1788-XII пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Статтею 103 Закону № 1788-XII передбачено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

З аналізу наведених норм суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок відносно того, що підставою для утримання з пенсії особи надміру виплачених сум коштів є наявність однієї з таких умов: 1) зловживання з боку пенсіонера; 2) подання ним органам ПФУ недостовірних відомостей; 3) неподання пенсіонером до органів ПФУ відомостей, які б могли вплинути на розмір його пенсії.

При цьому, всупереч вказаному висновку, суди виходили з того, що відповідачу було відомо, або мало бути відомо про трудову діяльність позивача у період з 03.05.2007 року по 19.10.2012 року.

Проте, колегія суддів ще раз звертає увагу, що підставою для стягнення з пенсіонера на підставі рішення органу, що призначає пенсії, переплати пенсії є зокрема, невиконання пенсіонером свого обов'язку щодо подання відомостей, які впливають на розмір пенсії. Тобто, обов'язок подання відомостей, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, лежить на пенсіонері.

У спірних правовідносинах встановлено, що після 14.12.2006 року, дати призначення пенсії позивачу, він працював (у період з 03.05.2007 року по 19.10.2012 року), проте не виконав свого обов'язку щодо повідомлення про це орган пенсійного фонду.

Проте, вказаних обставин судами попередніх інстанцій не було враховано.

Стосовно мотивів, наведених у оскаржених судових рішеннях, з приводу відсутності в матеріалах справи належної копії оскарженого розпорядження, відсутності у ньому необхідної інформації, відомостей про те, яким чином відповідач визначив суму переплати пенсії позивача слід зазначити, що вказані обставини адміністративний суд зобов'язаний з'ясувати шляхом витребування доказів.

Так, частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Судами попередніх інстанцій не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва задовольнити, постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.