Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Острович С.Е., Пилипчук Н.Г.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015

у справі № 825/3345/15-а

за позовом Товариства

до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Чернігівській області (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2015 № 0002021500 та № 0002011500.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2015 позов задоволено. Постанову мотивовано тим, що з огляду на правильне обчислення та своєчасне перерахування платником на спеціальний рахунок необхідної суми ПДВ, допущена Товариством методологічна помилка при заповненні податкової декларації, яка не вплинула на належне виконання платником податкового обов'язку, виключає необхідність нарахування платником штрафу при поданні уточнюючого розрахунку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд керувався положеннями пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (далі - ПК), яким передбачено обов'язок платника при надісланні уточнюючого розрахунку сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за податковими повідомленнями-рішеннями від 06.07.2015 № 0002011500 та від 06.07.2015 № 0002021500 позивачеві було визначено грошові зобов'язання за штрафними санкціями з ПДВ у сумах 14543 грн. та 1839 грн., відповідно.

Підставою для цих донарахувань слугували виявлені камеральними перевірками даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за листопад, грудень 2014 року, факти невідображення платником у поданих уточнюючих розрахунках штрафів у розмірі 3% від суми заниженого податкового зобов'язання.

В силу вимог пункту 50.1 статті 50 ПК у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку (підпункт "а").

Таким чином, аналізована норма податкового Закону пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати штрафу саме з наявністю недоплати.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, у податкових деклараціях з ПДВ (скорочених) за листопад, грудень 2014 року Товариством було задекларовано податкові зобов'язання та податковий кредит, однак без відображення у рядках 25.2 суми ПДВ, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок.

У той же час позивач у визначений законом строк перерахував на спеціальний рахунок суми ПДВ у розмірах 36 777 грн. та 290 852 грн., обчислені виходячи із задекларованих сум зобов'язань та податкового кредиту, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.12.2014 № 4 та від 23.01.2015 № 55 (копії яких залучені до матеріалів справи).

Виявивши помилки при заповненні зазначених податкових декларацій, платник подав до контролюючого органу уточнюючі розрахунки від 07.02.2015 № 9010863426 та № 901086339 до вказаних податкових декларацій, в яких відобразив значення рядків 25.1 у сумах 36777 грн. та 290 852 грн.

Наведені обставини свідчать про відсутність у платника недоплати з ПДВ на час подання уточнюючих розрахунків, оскільки останні були подані вже після перерахування платником належних сум ПДВ на спеціальний рахунок. А відтак суд першої інстанцій дійшов цілком об'єктивного висновку про незаконність нарахування Товариству штрафних санкцій з ПДВ за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі правильне та мотивоване рішення Чернігівського окружного адміністративного суду зі справи.

Оскільки судове рішення зі справи ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то Вищий адміністративний суд України здійснює розподіл судових витрат відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 94, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 у справі № 825/3345/15-а скасувати.

3. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2015 у справі № 825/3345/15-а залишити в силі.

4. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Чернігівській області судовий збір у сумі 1218 грн. за розгляд справи в касаційній інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.