касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 826/1633/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Субару Україна") звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Київської регіональної митниці, правонаступником якої є Київська міська митниця Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, Київська міська митниця) № 265 та № 266 від 27 листопада 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, позов задоволено.

За результатами перегляду зазначених судових рішень ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На виконання ухвали суду касаційної інстанції за результатами розгляду справи Окружним адміністративним судом міста Києва 09 червня 2014 року винесено постанову, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року, про задоволення позову.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи за період діяльності з 01 жовтня 2009 року по 31 серпня 2012 року.

За результатами перевірки 23 жовтня 2012 року складено акт №32/12/125000000/34294671 (далі по тексту - акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем вимог митного законодавства внаслідок заниження митної вартості імпортованих товарів на загальну суму 2286811,79 грн., а саме:

частини 1 статті 81, частини 1 статті 264, пункту 5 частини 2 та пункту 6 частини 3 статті 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості, що в свою чергу, призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита на суму 211236,22 грн.; Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, що розраховується відповідно до вимог пункту 4.3 Закону та пункту 2.1 "б" Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27 вересня 2006 року № 821 (z1128-06) , що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 462829,71 грн.;

підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, що призвело до неправомірного застосування підпункту 197.1.27 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 2529,16 грн.

Податкові зобов'язання ТОВ "Субару Україна", визначені за результатами перевірки, склали 676596,09 грн., в тому числі: ввізне мито - 211236,22 грн., податок на додану вартість - 465359,86 грн.

На підставі акта відповідачем 27 листопада 2012 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№ 265 за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, на загальну суму 262971,43 грн., з яких: за основним платежем - 210377,14 грн., за штрафними санкціями - 52594,29 грн.;

№ 266 за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, на загальну суму 578537,14 грн., з яких: за основним платежем - 462829,71 грн., за штрафними санкціями - 115707,43 грн.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, стало те, що кошти в сумі 22139998,00 японських єн, сплачені на користь Соджицу Корпорейшн не були включені позивачем до митної вартості імпортованого товару, в результаті чого занижено митну вартість імпортованих товарів, що у свою чергу, призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита та заниження податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив про необхідність з'ясування правової природи процентів, які сплачувалися позивачем за відстрочення платежу, оскільки саме ця обставина має безпосередній вплив на розрахунок митної вартості. Без дослідження даної обставини не можливо зробити правильні висновки про те, чи згадані проценти за користування чужими грошовими коштами є різновидом товарного кредиту або ж штрафними санкціями за порушення строків виконання грошових зобов'язань за контрактом.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що проценти, які сплачуються за відстрочення оплат, не пов'язані з оцінюванням товарів та не є частиною митної вартості.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Субару Україна" 04 жовтня 2006 року укладено контракт № SC-SU/06 з Соджицу Корпорейшн (Японія) про придбання на умовах CIF-Копер, Словенія автомобілів "Субару".

Статтею 4 контракту визначено наступний порядок оплати за товар: 51% вартості не пізніше 120 днів з дати вказаної у коносаменті; 49 % вартості у формі документального акредитиву, який підлягає сплаті у термін не пізніше 120 днів з дати, вказаної в коносаменті. У разі, якщо ТОВ "Субару Україна" не виконує будь-які платежі згідно встановленої дати, воно зобов'язується виплатити за поданням Соджицу Корпорейшн пеню у розмірі 9,325 % річних за кожну прострочену суму починаючи з встановленої дати до дати отримання повної оплати.

Додатком від 04 жовтня 2008 року про зміни терміну оплати до Контракту № SC-SU/06 встановлено, що Соджицу Корпорейшн та ТОВ "Субару Україна" можуть узгодити зміну терміну оплат, підписавши додаток чи будь-яку заяву за взаємною згодою. У випадку, якщо зміну терміну погоджено, Соджицу Корпорейшн має право поставити в процентне зобов'язання ТОВ "Субару Україна" на термін відстрочки оплат, що розраховуються за процентною ставкою 4% на рік основного балансу платежу.

Перевіркою рахунку 63223 "Розрахунки з іноземними постачальниками" встановлено факт нарахування та сплати відсотків за відстрочення оплати на користь Соджицу Корпорейшн в сумі 26047056,00 японських єн. Кошти у сумі 22139998,00 японських єн сплачено на підставі інвойсу (дебетового авізо) "DWT-1672 від 29 березня 2012 року платіжними дорученнями № 948 від 05 квітня 2012 року та утримано та сплачено на адресу ДПІ у Подільському районі м. Києва податок на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 379219,83 грн. (еквівалент 3907058 японських єн - податок на репатріацію).

Спірні правовідносини, на момент їх виникнення, регулювалися Митним кодексом України від 11 липня 2002 (92-15) року № 92-IV (далі по тексту - МК України (4495-17) ).

За правилами статті 267 МК України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

Таким чином, до митної вартості товарів, яка визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, відноситься договірна вартість таких товарів зазначена з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

З викладеного вбачається, що митна вартість пов'язана з ціною товару, інші платежі та витрати, які не пов'язані з оцінюваним товаром до митної вартості не включаються.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій, за результатами дослідження додатку від 04 жовтня 2008 року про зміни терміну оплати до Контракту № SC-SU/06, де сторони змінили розмір проценту, який сплачувався за відстрочення платежу, дійшли висновку про те, що вказані проценти не пов'язані з оцінюванням товарів та не є частиною митної вартості. А відтак, донарахування митного збору та податку на додану вартість за спірними операціями було незаконним.

Правомірність таких висновків доводами касаційної скарги не спростовується.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на встановлення під час перевірки заниження позивачем транспортних витрат, витрат на страхування та митної вартості товару на 4080,00 грн., що спричинило заниження податкового зобов'язання по сплаті ввізного мита на 326,40 грн. та податку на додану вартість на 881,28 грн., колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях грошові зобов'язання з ввізного мита та податку на додану вартість визначені у розмірі, без врахування зазначених вище порушень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 826/1633/13-азалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.