Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Відкритого акціонерного товариства "Теплоенергомонтаж", ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи Харківська міська рада, Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання недійсним акту, правочину та визнання права власності на підвальні приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2011 року,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом до ВАТ "Теплоенергомонтаж", ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи Харківська міська рада, Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" та просили визнати недійсним акт від 12 січня 1999 року про передачу ВАТ "Теплоенергомонтаж" частини нежитлового приміщення площею 16, 4 кв.м, розташовану за адресою АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 28 січня 2010 року, укладений між

ВАТ "Теплоенергомонтаж" та ОСОБА_10, визнати недійсним договір дарування від 1 лютого 2010 року між ОСОБА_10 та

ОСОБА_11, визнати за позивачами право власності на спірне нежитлове приміщення, витребувати спірне нежитлове приміщення з чужого незаконного володіння, зобов’язати відповідачів усунути їм перешкоди у користуванні цими приміщеннями, зобов’язати відповідачів надати безперешкодний доступ до нежитлових приміщень.

Позов мотивовано тим, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, отже перебуває у співвласності мешканців багатоквартирного будинку. ВАТ "Теплоенергомонтаж" безпідставно у 1999 році набуло право власності на спірне приміщення та здійснило його відчуження. Крім того, вони, позивачі, безперешкодно користуються спірним приміщенням протягом 14 років, отже набули на нього право власності в порядку набувальної давності.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року позов задоволено у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 січня 1999 року ВАТ "Теплоенергомонтаж" на підставі акту передачі нерухомого майна у власність від 12 січня 1999 року та свідоцтва про право власності від 28 листопада 1997 року № 102 отримало реєстраційне посвідчення на об’єкти нерухомого майна – підвальні приміщення в будинку 30 по АДРЕСА_1 (а.с. 66, 69 т.1, а.с. 208 т.2).

Позивачі є власниками квартири № 34 у цьому будинку та користувалися частиною спірного нежитлового приміщення площею 16, 4 кв.м. з моменту набуття права власності на квартиру.

28 січня 2010 року між ОСОБА_10 та ВАТ "Теплоенергомонтаж" укладено договір купівлі-продажу, предметом якого стали підвальні приміщення №№ XXV, XXVI, XXІI в будинку 30 по АДРЕСА_1 загальною площею 94, 8 кв.м, про передачу майна складено акт прийому-передачі (т.1 а.с.98, т.2 а.с.213).

1 лютого 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 укладено договір дарування нежитлових приміщень №№ XXV, XXVI, XXVIІ (т.1 а.с.64).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до складу приміщень, що набуло у власність ВАТ "Теплоенергомонтаж", безпідставно включена частина спірного підвального приміщення площею 16, 4 кв.м, оскільки ці приміщення на підставі ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" належать позивачам, вони користуються цим приміщенням з 1995 року, отже ВАТ "Теплоенергомонтаж" безпідставно набув їх у власність та здійснив їх подальше відчуження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, приміщення, які належать ВАТ "Теплоенергомонтаж", та приміщення, які займають позивачі, є тотожними, також вони є виробничо-службовими приміщеннями, які належать на праві власності підприємству, а тому позивачі не довели, що вони користувались цими приміщеннями на законних підставах як власники квартир багатоквартирного будинку.

Проте з висновками суді погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді позову судами наведені норми процесуального закону поршні, оскільки судами не встановлено предмету позову, а саме які ж приміщення є спірними.

Так, правовстановлюючим документом на приміщення є свідоцтво про право власності.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що приміщення, зазначені у договорах купівлі-продажу та дарування, належали ВАТ "Теплоенергомонтаж".

Разом з цим суди не дали оцінки наступним доказам.

Так, згідно з актом приймання будинку по АДРЕСА_1 від 23 січня 1960 року прийнято в експлуатацію будинок, а також виробничі приміщення площею 1110 кв.м на першому поверсі будинку (а.с. 232 т.2).

Площа приміщень, переданих у власність ВАТ згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно у 1999 році, становить 768, 4 кв.м та 406, 7 кв. м, а всього 1175, 1 кв.м.

Судами також не дано оцінку акту прийому передачі приміщень від 12 січня 1999 року, який позивачі просили визнати недійсним, відповідно до якого приміщення передавались за їх вартістю без зазначення площі або конкретних приміщень.

З огляду на зазначене судами не встановлено, які саме приміщення були передані ВАТ "Теплоенергомонтаж" за актом прийому передачі від 12 січня 1999 року та якій позивачі просили визнати недійсними, тобто які саме приміщення передані ВАТ "Теплоенергомонтаж" у власність, та за рахунок яких приміщень збільшена площа переданих приміщень, на яке зареєстровано право власності, у порівнянні з площею цих приміщень, введених в експлуатацію у 1960 році.

Таким чином, в порушення ст. 213 ЦПК України, не оцінивши зазначені докази суди не встановили, які конкретно приміщення були передані у власність, а які залишились як допоміжні приміщення багатоквартирного будинку у сенсі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Тільки після встановлення вказаних фактичних обставин справи судам необхідно визначитись, чи є підстави, передбачені ст. 1 ЦПК України для захисту порушених, невизнаний або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивачів.

Отже, для правильного розгляду справу суду необхідно встановити, які з приміщень підвалу належать відповідачеві, а які є допоміжними приміщеннями будинку та належать співвласникам будинку на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Таким чином, колегія суддів вважає, що судами при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст. 338 ЦПК України зазначені порушення є підставою для скасування ухвалених у справі рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, ч.2 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

25 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2011 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Відкритого акціонерного товариства "Теплоенергомонтаж", ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи Харківська міська рада, Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання правочину недійсним та визнання права власності на підвальні приміщення направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.