розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Донгорбанк", треті особи – приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, заступник начальник відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька ОСОБА_6 про визнання недійсним п. 3.4 договору застави та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Донгорбанк" (далі – ПАТ "Донгорбанк") на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2011 року,

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Донгорбанк", в якому просив визнати п.3.4 договору застави транспортного засобу від 13 серпня 2007 року, укладеного між ним та ПАТ "Донгорбанк", недійсним та признати виконавчий напис приватного нотаріуса ОСОБА_4 від 09 вересня 2009 року №1685 про звернення стягнення на автомобіль TOYOTA RAF – 4, державний номер НОМЕР_1, таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що зміст п.3.4 договору застави не відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, оскільки не передбачає такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження за виконавчим написом нотаріуса.

рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано п. 3.4. договору застави транспортного засобу, укладеного 13 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством "Донгорбанк", недійсним. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 09 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1685, таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ПАТ "Донгорбанк" на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 45,50 грн.

У касаційній скарзі ПАТ "Донгорбанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-2, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Судом встановлено, що 13 серпня 2007 року між та ПАТ "Донгорбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №38-07/23, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 43360 доларів США на купівлю автомобіля марки TOYOTA RAF – 4, з виплатою відповідних відсотків строком до 12 серпня 2014 року.

У забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами було укладено договір застави за №38-07-21тр від 13 серпня 2007 року, посвідчений приватний нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_3 передав ЗАТ "Донгорбанк" у заставу автомобіль марки TOYOTA RAF – 4, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п.3.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави може бути здійснено на підставі рішення суду або в позасудовому порядку шляхом: вчинення виконавчого напису нотаріусом; передачі предмета застави у власність заставодержателя; продажу заставодержателем предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах. Заставодержатель самостійно обирає способи звернення стягнення на предмет застави. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет застави не позбавляє заставодержателя права звернутися до суду (а.с.11).

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору виникла заборгованість за кредитом у розмірі 20 728,25 доларів США, та по відсоткам 1 218,37 доларів США. ЗАТ "Донгорбанк" звернулося до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу з проханням вчинити виконавчий напис.

09 вересня 2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль марки TOYOTA RAF – 4, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, який передано нотаріусу для примусового виконання (а.с.14).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про визнання п.3.4 договору застави транспортного засобу від 13 серпня 2007 року недійсним в цілому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що його зміст суперечить діючому на момент вчинення правочину ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Проте повністю погодитися з висновками суду не можна.

Відповідно ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч.6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлено майно здійснюється за рішення суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Проте інше передбачалось ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в редакції, яка діяла на час виниклих правовідносин.

Суди правильно виходили з того, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" (2654-12) застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , тому правильно керувалися не Законом України "Про заставу" (2654-12) , а нормами спеціального закону.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) , що відповідало змісту п.п.3.4 договору застави.

Ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначені конкретні позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі передачі предмета застави у власність заставодержателя; продажу заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі – продажу з іншою особою – покупцем або на публічних торгах, що повністю відповідає змісту п.3.4 договору застави транспортного засобу від 13 серпня 2007 року .

Лише можливість звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса на момент укладання договору застави даною нормою не передбачалася.

Оскільки зміст договору суперечив спеціальному закону, в цій частині він є недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 ЦК України.

За таких підстав у суду не було законних підстав для визнання недійсним п.3.4. договору застави в цілому. Висновок суду суперечить нормам матеріального права.

Оскільки судом правильно і повно встановлені фактичні обставини справи, судом порушені норми матеріального права, суд касаційної інстанції змінює рішення в частині недійсності договору застави.

рішення суду в частині визнання виконавчого напису про звернення стягнення на автомобіль таким, що не підлягає виконанню, відповідає вимогам закону, оскільки звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса на момент укладання договору застави статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не було передбачено.

Ч.1ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" доповнено п.5 згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року, яким передбачена можливість реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, проте відповідно до ч.2 ст. 5 ЦК України закон зворотної сили не має.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Донгорбанк" задовольнити частково.

рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 травня 2011 року, залишене ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2011 року, в частині визнання недійсним в цілому п.3.4 договору застави транспортного засобу від 13 серпня 2007 року скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати п.3.4. договору застави транспортного засобу від 13 серпня 2007 року недійсним в частині можливості звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

рішення суду в частині визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 09 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1685, таким, що не підлягає виконанню, залишити без змін.