Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Іванківська сільська рада Бориспільського району Київської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року,-

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу будинку дійсним, та визнати за ним право власності на нього.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 29 березня 2003 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1.

В рахунок його оплати ним було сплачено відповідачці ОСОБА_5 З 000 доларів СІЛА, про що остання написала розписку та зобов'язалася в строк до 20 травня 2003 року оформити зазначений вище договір у нотаріуса, а також передала позивачу ключі від будинку.

В установлений строк, ОСОБА_5 не оформила правовстановлюючі документи на спірну будівлю, стала уникати зустрічі з ним, а також ухиляється від нотаріального оформлення договору.

Вважав, що сплачуючи комунальні платежі за користування будинком, зробивши в ньому ремонт та обробляючи земельну ділянку, він набув право власності на нього, оскільки під час укладення договору сторони домовились про всі істотні умови .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу повернути на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Також, посилається на неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Таким чином, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Даний висновок знайшов своє відображення й у роз’ясненнях, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Установивши, що ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не ухиляється і що визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним суперечить положенням ч. 2 ст. 220 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Під час установлення зазначених фактів судами не були порушені норми процесуального права, судові рішення суду відповідають вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року залишити без змін.