розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року,

У січні 2006 року ОСОБА_1 в інтересах обмежено дієздатного сина ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 1 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що на час укладення оспорюваного договору дарування її син ОСОБА_2 у зв'язку з хворобою - розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2005 року ОСОБА_2 визнаний обмежено дієздатним, а рішенням цього ж суду від 10 серпня 2005 року її ОСОБА_1 призначили піклувальником ОСОБА_2. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування квартири з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 1 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 1-1883.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 жовтня 2009 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року на підставі пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , зміни до яких внесено Законом України від 20 жовтня 2011 року №3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) , який набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Частинами першою, другою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Судом при вирішенні справи установлено, що 1 жовтня 2004 року між сторонами укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарував своїй колишній дружині ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчено нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 1-1883.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2005 року ОСОБА_2 визнано обмежено дієздатним щодо укладення угод, відчуження майна, отримання заробітної плати. Рішенням цього ж суду від 10 серпня 2005 року ОСОБА_1 призначили піклувальником ОСОБА_2

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 1 липня 2008 року станом на 1 жовтня 2004 року ОСОБА_2 виявляв ознаки психічних і поведінкових розладів внаслідок зловживання алкоголем, синдром залежності (ознаки хронічного алкоголізму). Зазначений психічний розлад суттєво впливав на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним, суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи виходив із того, що при вирішенні спору не знайшли свого підтвердження факти, які б свідчили, що на момент укладення оспорюваної угоди ОСОБА_2 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними з огляду на те, що державним нотаріусом при посвідченні угоди дієздатність сторін перевірялася, у висновку судово-психіатричної експертизи містяться лише припущення, що захворювання ОСОБА_2 на алкоголізм могло суттєво вплинути на його здатність розуміти значення своїх дій, а матеріали справи не містять будь-яких доказів які б підтверджували факт перебування ОСОБА_2 на час укладення договору в стані алкогольного сп'яніння або в іншому стані коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги ОСОБА_1

Керуючись статтями 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ