розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 січня 2012 року,

У липні 2008 року публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі ПАТ «Банк «Київська Русь») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 28 серпня 2006 року з ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 10 тис. грн. на строк до 28 серпня 2008 року з процентною ставкою 20% річних. Відповідачка свої зобов'язання за договорами не виконує, тому банк з урахуванням уточнень просив стягнути з неї 7 843 грн. 73 коп., з яких: 4 162 грн. - заборгованість за кредитом; 2 12 грн. 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 568 грн. 75 коп. - штраф за невиконання зобов'язань за кредитним договором, та з урахуванням судових витрат просив стягнути солідарно з відповідачки і третіх осіб загальну суму 24 329 грн. 52 коп.

ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що грошові кошти за укладеним договором вона не отримала, а отримав їх обманним шляхом ОСОБА_4, який засуджений за ці злочинні дії.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2011 року позов ПАТ «Банк «Київська Русь» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі Феодосійського відділення № 1 ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість по кредиту, відсоткам, штрафу в загальній сумі 7 843 грн. 73 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 січня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в стягненні заборгованості за первісним позовом та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи зобов'язання за кредитним договором не виконані, договір є дійсним, тому заборгованість по договору має стягуватись з позичальника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за первісним позовом та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що вироком суду встановлені обставини про те, що грошові кошти у розмірі 10 тис. грн. за укладеним з ОСОБА_3 кредитним договором були отримані ОСОБА_4 і з нього вироком суду ця сума стягнута на користь банку, а повторне стягнення боргу чинним законодавством не передбачено.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2006 року ОСОБА_3 з ПАТ «Банк «Київська Русь» укладений кредитний договір у розмірі 10 тис. грн. на строк до 28 серпня 2008 року з процентною ставкою 20% річних. ОСОБА_3 не виконує зобов'язання з повернення кредиту й допустила заборгованість у розмірі 7 843 грн. 73 коп., з яких: 4 162 грн. - заборгованість за кредитом; 2 12 грн. 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 568 грн. 75 коп. - штраф за невиконання зобов'язань за кредитним договором. Вироком Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2001 року ОСОБА_4 визнаний винним за заподіяння банку шкоди у розмірі 10 тис. грн. по указаному договору, укладеному банком з ОСОБА_3 і задоволений позов ПАТ «Банк «Київська Русь», серед іншого стягнуто з ОСОБА_4 в рахунок заподіяної майнової шкоди 492 200 грн. 79 коп.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, якою встановлена презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у позові про стягнення боргу за цим договором.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення суми боргу за невиконаним кредитним договором, ПАТ «Банк «Київська Русь» зазначив, що ОСОБА_3 має заборгованість за кредитом, заборгованість по відсотках, штраф за невиконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України, п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) ).

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, не послався у рішенні на обставини і докази, які спростовують зазначені доводи, не дав правової оцінки поданим сторонам доказам.

При цьому апеляційному суду слід було з'ясувати, які суми ввійшли в розрахунок заборгованості за кредитом, щодо якої пред'явлено до суду позов і чи увійшла основна сума заборгованості за кредитним договором в суму, яка за вироком суду уже стягнута з ОСОБА_4, перевірити розрахунок боргу, доводи позивача про обов'язок боржника сплатити за невиконаним договором заборгованість по відсотках та штраф за невиконання зобов'язань за договором.

Ураховуючи, що апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ