розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника ОСОБА 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року щодо ОСОБА 2,

Скадовський районний суд Херсонської області вироком від 22 серпня 2013 року засудив ОСОБА 2, ІНФОРМАЦІЯ 1 року народження, раніше не судимого: за частиною другою статті 222 Кримінального кодексу України (далі – КК) – до штрафу в розмірі 249 500 грн з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк один рік; за частиною другою статті 366 КК – до позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА 2 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА 2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 3 і 4 частини першої статті 76 цього Кодексу.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 29 квітня 2014 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА 2 змінив, перекваліфікував дії засудженого з частини другої статті 366 КК на частину першу зазначеної статті та постановив вважати його засудженим за цією нормою кримінального закону до обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки, за частиною другою статті 222 КК – до штрафу в розмірі 249 500 грн з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на один рік. На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА 2 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк два роки і на підставі статті 75 КК звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та з покладенням обов’язків, передбачених пунктами 3 і 4 частини першої статті 76 цього Кодексу. У решті вирок залишено без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 жовтня 2014 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА 2 залишив без зміни.

ОСОБА 2 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора ІНФОРМАЦІЯ 2, будучи службовою особою, у грудні 2010 року, усвідомлюючи, що згідно з пунктом 7 Порядку використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року № 647 (647-2010-п) , одним з основних критеріїв визначення переможця конкурсу є рівень забезпеченості сільськогосподарського виробника технікою, особисто надав до конкурсної комісії завідомо неправдивий розрахунок навантаження та рівня забезпеченості зернозбиральними комбайнами ІНФОРМАЦІЯ 2, відповідно до якого очолюване ним господарство не мало зернозбиральної техніки, приховавши факт наявності у власності зазначеного суб’єкта господарювання двох комбайнів. На підставі цих завідомо неправдивих відомостей конкурсною комісією було прийнято рішення про визначення одним з переможців конкурсу ІНФОРМАЦІЯ 2, яке придбало у 2010 році два зернозбиральні комбайни вітчизняного виробництва, та встановлено право на отримання ним часткової компенсації їх вартості у сумі 499 000 грн, які було перераховано на розрахунковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ 2 та частина яких у сумі 249 500 грн одержана ним неправомірно через заниження ОСОБА 2 показників рівня забезпеченості господарства сільськогосподарською технікою.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України захисник ОСОБА 1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року щодо ОСОБА 2 та направлення справи на новий касаційний розгляд. Вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми кримінального закону щодо його зворотної дії у часі, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На думку заявника, за вчинений ОСОБА 2 у грудні 2010 року злочин, передбачений частиною другою статті 222 КК, розмір штрафу повинен визначатися у межах санкції цієї статті в редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" (4025-17) (далі – Закон № 4025-VI (4025-17) ) без урахування положень частини другої статті 53 КК в редакції цього Закону про те, що за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

На обґрунтування неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2014 року. У ній касаційний суд зробив висновок про правильність призначення ОСОБА 6 штрафу в межах санкції частини третьої статті 212 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) з урахуванням положень статті 53 КК, чинної на час вчинення злочину, тобто до внесення у неї змін указаним Законом (4025-17) .

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення заяви з наведених у ній підстав, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила викладені у ній доводи і дійшла висновку про зазначене нижче.

Згідно зі статтею 400-11 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК 1960 (1001-05) року) Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1001-05, 1002-05, 1003-05) .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Предметом перегляду є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

В оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції погодився з рішенням нижчестоящих судів про призначення ОСОБА 2 за злочин, передбачений частиною другою статті 222 КК, вчинений ним до 17 січня 2012 року, тобто до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , основного покарання у виді штрафу в розмірі заподіяної внаслідок злочину шкоди. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з положень частини другої статті 53 КК у редакції цього Закону (4025-17) про те, що за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

Водночас в ухвалі, наданій для порівняння, касаційний суд визнав правильним рішення суду апеляційної інстанції, який з огляду на частину третю статті 5 КК знизив розмір призначеного ОСОБА 6 покарання у виді штрафу до межі санкції частини третьої статті 212 КК, яка зазнала подібних змін унаслідок прийняття Закону № 4025-VI (4025-17) , без урахування положень частини другої статті 53 КК у редакції вказаного Закону (4025-17) , оскільки злочин ОСОБА 6 вчинила до набрання цим Законом (4025-17) чинності.

Висновок про правильне застосування норми кримінального закону з приводу порушеного питання викладено в рішенні Верховного Суду України в справі № 5-6 кс 14.

Відповідно до цього висновку в контексті фактичних обставин даної справи при вирішенні питання про караність діяння (у частині основного покарання), передбаченого частиною другою статті 222 КК, вчиненого особою до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , слід було керуватися положеннями частини третьої статті 5 цього Кодексу і визначатись у межах санкції частини другої статті 222 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) з урахуванням положень частини другої статті 53 КК у редакції, яка діяла на момент вчинення зазначеного злочину.

Згідно зі статтею 400-25 КПК 1960 року рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму/норми закону, та для всіх судів України.

Погодившись в оскаржуваній ухвалі з правозастосуванням частини другої статті 222 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) з урахуванням положень частини другої статті 53 КК у редакції цього Закону (4025-17) , суд касаційної інстанції не дотримався вищевказаних вимог процесуального закону, не врахував висновку Верховного Суду України про правильне застосування норми кримінального закону та постановив незаконне рішення, яке належить скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

Заяву захисника ОСОБА 1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року щодо ОСОБА 2 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.