Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Савченко В.О., Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Білогірського району Автономної Республіки Крим (далі –АРК) в інтересах держави в особі Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК до Відділу Держкомзему у Білогірському районі АРК, ОСОБА_3, третя особа –Свято-Троїцький Параскевієвський Топловський жіночий монастир про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білогірського районного суду АРК від 18 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду АРК від 21 вересня 2011 року,

У травні 2011 року прокурор Білогірського району АРК в інтересах держави в особі Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК звернувся до суду з позовом до відділу Держкомзему у Білогірському районі АРК, ОСОБА_3, третя особа – Свято-Троїцький Параскевієвський Топловський жіночий монастир про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно рішення виконавчого комітету Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК за №94 від 13 листопада 1996 року ОСОБА_3 було надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

На підставі рішення 19 березня 2004 року ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на землю КМ №116444.

Актом перевірки управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК від 06 травня 2011 року встановлено, що земельна ділянка, надана ОСОБА_3 частково, площею 0,0040 га, знаходиться в межах користування Свято-Троїцького Параскевієвського Топловського жіночого монастиря.

Рішенням Білогірського районного суду АРК від 18 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АРК від 21 вересня 2011 року, позов задоволено.

Поновлено прокурору Білогірського районного АРК строк позовної давності.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю КМ №116444 від 19 березня 2004 року, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК №94 від 13 листопада 1996 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в сумі 45,50 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні заявленого позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,17 га, виданого ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що частина земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_3 розташована на земельній ділянці, яка виділена у постійне користування Свято-Троїцькому Параскевієвському Топловському монастирю на підставі Державного акту.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 19 березня 2004 року, виданого на підставі рішення виконкому Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК №94 від 13 листопада 1996 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,17 га, яка розташована в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.6)

Державним актом на право постійного користування землею, виданим 02 червня 1995 року на підставі рішення Білогріської районної Ради народних депутатів від 20 грудня 1994 року, Свято-Троїцькому Параскевієвському Топловському жіночому монастирю надано у постійне користування 10,75 га землі для розміщення монастиря (а.с.7).

Відповідно до висновку управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК від 06 травня 2011 року про наявність порушення та змін меж земельної ділянки, що належить на праві приватної власності, встановлено часткове накладення меж площею 0,0040 га (а.с.8-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

З обставин справи вбачається, що рішення виконкому Земляничненської сільської ради Білогірського району АРК №94 від 13 листопада 1996 року, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт, незаконним не визнавався.

Крім того, суд прийшов до висновку, що 0,0040 га наданої ОСОБА_3 земельної ділянки знаходиться в межах користування Свято-Троїцького Параскевієвського Топловського жіночого монастиря, якому земельна ділянка виділена раніше. Проте суд не обґрунтував, з яких підстав визнається недійсним Державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_3 в цілому, а не на 0,0040 га, та якій правовій нормі суперечить державний акт на залишок земельної ділянки площею 0,1660 га (0,17 га - 0,0040 га).

Доводи касаційної скарги про недійсність державного акту, виданого 02 червня 1995 року на підставі рішення Білогріської районної Ради народних депутатів від 20 грудня 1994 року, Свято-Троїцькому Параскевієвському Топловському жіночому монастирю не заслуговують на увагу, оскільки суд прийшов до правильного правового висновку, що у встановленому законом порядку державний акт не визнавався недійсним, з зазначеними вимогами ОСОБА_3 до суду не звертався, розмір земельної ділянки, виділеної монастирю, був предметом розгляду державних органів з контролю за використанням та охороною земель, правоохоронних органів.

Скасувавши державний акт на право приватної власності на ділянку без доведення незаконності рішення органу місцевого самоврядування та визнавши недійсним державний акт в цілому, суд першої інстанції порушив норми матеріального на процесуального права.

Апеляційний суд, на порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України, вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.