Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року, яким

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

не маючого судимості в силу ст. 89 КК України,

засуджено:

- за ч.1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього певні обов’язки відповідно до вимог ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_5 – 1 161 грн. 63 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 травня 2010 року вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він, 14.01.2005р., знаходячись біля кафе – бару "Дует" на вулиці Зв’язку поряд з поштовим відділенням в м. Українка Обухівського району, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс рукою удар ОСОБА_5 в ніс та застосував прийом боротьби "Задній пояс", внаслідок чого спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя і здоров'я в момент заподіяння.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і його особі, а його дії кваліфікувати за ч.2 ст. 121 КК України та задовольнити цивільний позов про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в повному обсязі. Вважає, що у діях ОСОБА_6 є ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, оскільки тілесні ушкодження йому наносили троє осіб. Суд не врахував, що ОСОБА_6 негативно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував шкоду після винесення першого вироку і більше шкоду не відшкодовує, що раніше притягувався до кримінальної відповідальності, щиро не покаявся, не визнав вину в повному обсязі, перешкоджав встановленню істини у справі. Зазначає, що суд безпідставно зменшив розмір матеріальної шкоди, яка підлягала стягненню на його користь.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок і ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати у зв’язку з істотним порушенням кримінально – процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і його особі, внаслідок м’якості, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Посилається на те, що суд при звільненні ОСОБА_6 від покарання з випробуванням врахував пом’якшуючі покарання обставини, які не передбачені ст. 66 КК України як пом’якшуючі. Суд не врахував його негативну характеристику за місцем проживання. Крім того, судом не враховано те, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин та не наведено мотивів і підстав звільнення його від покарання з випробуванням, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які пов’язані з насильством щодо особи. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 377 КПК України належним чином не мотивував прийняте рішення.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання і вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги і касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню, а касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Суд, визнавши ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, на порушення вимог ст. 65 КК України не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та конкретні обставини справи і без достатніх підстав звільнив його від покарання на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, суд послався на пом’якшуючі покарання обставини, зокрема на те, що ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково відшкодував шкоду, трудовий колектив де він працює, просив не позбавляти волі.

Але з такими висновками суду погодитись не можна.

Так, наявна у справі характеристика ОСОБА_6 за місцем проживання має побутовий характер і будь – яких позитивних даних про нього в ній не має (а.с.113,т.1).

Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні не визнав вину в повному обсязі, щиро не покаявся, і, також, не визнав цивільний позов (а.с.178,180,т.3, а.с.122 т.1).

Крім того, ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності і був звільнений від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (а.с.107,т.1).

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі (а.с.183,т.3).

Злочин, який вчинив ОСОБА_6 відповідно до ст. 12 КК України є тяжким.

За таких обставин колегія суддів вважає, що застосування ст. 75 КК України щодо ОСОБА_6 не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі.

Крім того, як видно із матеріалів справи, при зміні обвинувачення в суді зі ч.2 ст.121 на ч.1 ст. 121 КК України, суд в порушення вимог ст. 277 КПК України не роз’яснив потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі та не вручив йому копію постанови про зміну обвинувачення (а.с.203).

Апеляційний суд переглядаючи справу, не звернув увагу на зазначені порушення суду і залишив вирок без зміни.

Тому вирок і ухвала апеляційного суду як такі, що суперечать вимогам ст.ст. 65, 277 КК України, відповідно до ст. 372 КПК України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи буде доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України за обставин викладених у вироку, та ті ж дані про його особу, то призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід визнати м’яким.

Щодо доводів у скарзі потерпілого ОСОБА_5 про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121 КК України та щодо задоволення його цивільного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в повному обсязі, то вони підлягають перевірці при новому розгляді справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 травня 2010 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.