розглянувши в судовому засіданні справу за позовом громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" до громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів", ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та визнання права власності, за касаційною скаргою громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2011 року,

У грудні 2008 року громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" звернулася до суду з позовом до Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів", ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та визнання права власності, посилаючись на те, що 01 липня 2008 року між громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вказаний договір не відповідає чинному законодавству та порушує його законні права, а тому підлягає визнанню недійсним, оскільки громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" уклала договір щодо продажу майна, до якого вона немає ніякого відношення. Спірним договором не визначено на якій правовій підставі продавець розпоряджається майном.

Спірна квартира була придбана структурним осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів – Київською організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів згідно з договором купівлі-продажу від 27 вересня 2001 року.

Відповідно до пункту 1.3 статуту Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів міська організація спілки (Київська міська організація Всеукраїнської спілки автомобілістів) є структурним осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів. У своїй діяльності вона керується своїм статутом, який не суперечить статуту спілки, і реєструється у встановленому порядку після його затвердження президією Центральної ради.

Пунктом 6.4 статуту встановлено, що міська організація спілки використовує майно спілки, що знаходиться в їхньому господарському віданні, на правах оперативного управління. За таких обставин Київська міська організація Всеукраїнської спілки автомобілістів згідно свого статуту та вимог ст. 92 ЦК України не могла мати на праві власності вказану квартиру.

03 лютого 2005 року Київське міське управління юстиції прийняло розпорядження № 4 про анулювання реєстрації Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, вилучення першого примірнику статуту та оригіналу свідоцтва про реєстрацію за № 10 від 29 квітня 1993 року у зв’язку із припиненням Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів шляхом реорганізації.

08 лютого 2005 року Київське управління юстиції зареєструвало нову громадську організацію "Київська міська спілка автомобілістів" та її статуту, видало свідоцтво про державну реєстрацію №009-2005.

Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів" ніяким чином не пов’язана із припиненням та реорганізацією громадської організації "Київська міська організація Всеукраїнської спілки автомобілістів".

Відповідно до п. 8.1 статуту у Київської міської організації ВСА міська організація спілки припиняє свою діяльність за рішенням міської конференції, затвердженим президією Центральної ради або у судовому порядку. Пунктом 8.2. статуту встановлено, що кошти та майно, що залишаються після ліквідації міської організації спілки не можуть перерозподілятися між членами і використовуються за рішенням президії Центральної ради на виконання статутних завдань або на благодійні цілі. Таким чином, після анулювання реєстрації Київської міської організації ВСА згідно із ст. 92 ЦК України майно могло використовуватися тільки за рішенням президії Центральної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Позивач не уповноважував громадську організацію "Київська міська спілка автомобілістів" здійснювати відносно зазначеної квартири будь-які дії, а також не передав її у власність.

Ураховуючи, що Громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" немає ніяких прав відносно спірної квартири, то й відповідно, не має можливості нею будь-яким чином розпорядитися.

У пункті 3.1 договору сторони домовилися, що продавець передасть квартиру за актом прийому-передачі, який 01 липня 2008 року і був підписаний. В дійсності такого не могло відбутися, оскільки квартиру займав та займає ОСОБА_5 та члени його родини.

В подальшому спірний договір був визнаний дійсним рішенням третейського судді Джяутова В.В., який відомий як представник громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів", що представляв інтереси відповідача у Подільському районному суді, отримано рішення та зареєстровано його в Київському БТІ.

Далі, 08 січня 2009 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу даної квартири, який також не був нотаріально посвідчений.

Рішенням третейського суду при асоціації "Правова група "Преміям Лекс" від 22 січня 2009 року вказаний вище договір визнано дійсним. На підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області договір зареєстровано в БТІ. Рішенням Конституційного суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 (v001p710-08) (справа про завдання третейського суду) зазначено, третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46 Закону), а самі ці рішення ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими тільки для сторін спору. Позивач не є стороною спору та на нього рішення третейських судів щодо спірної квартири не розповсюджуються.

Окрім цього, згідно вимог п. 4 ст. 639, п. 3 ст. 640 ЦК України договори купівлі-продажу вказаної квартири є не укладеними. Це юридичний факт. Тому вони не могли бути предметом розгляду будь-яких третейських судів та не мають будь-яких юридичних наслідків.

Згідно вимог п. 4 ст. 639, п. 3 ст. 640 ЦК України договори купівлі-продажу квартири повинні бути нотаріально посвідченими. У зв’язку із відсутністю нотаріальної форми та державної реєстрації договорів вони є неукладеними.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 9 липня 2010 року позов Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 01 липня 2008 року між громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та ОСОБА_3 Визнано за громадською організацією "Всеукраїнська спілка автомобілістів" право власності на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2011 року заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 9 липня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" відмовлено.

У касаційній скарзі Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, належала Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (а.с. 131-132, 134).

01 липня 2008 року між громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та ОСОБА_3 укладеного договір купівлі-продажу вказаної квартири. Пунктом 3.3. договору було передбачено, що сторони зобов’язуються нотаріально посвідчити договір протягом п’яти днів з моменту його підписання (а.с.20-22).

01 липня 2008 року громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" та ОСОБА_3 склали акт прийому-передачі вищевказаної квартири (а.с.23).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 11 липня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна № 01/07 від 01 липня 2008 року дійсним з моменту його укладення, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 51,2 кв. м (а.с. 176-178).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2008 року видано виконавчий лист на рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 11 липня 2008 року (а.с. 179,180).

Рішенням постійно діючого Третейського суду При Асоціації "Правова група "Преміям Лекс" від 22 січня 2009 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності, визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна №08-01/09 від 08 січня 2009 року дійсним з моменту його укладення. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною і площею 51,2 кв.м. (а.с. 185-186).

Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2009 року видано виконавчий лист на рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Правова група "Преміям Лекс" від 22 січня 2009 року (а.с. 187188,189).

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с.143-144).

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом (1701-15) . Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, у випадках, передбачених цим Законом (1701-15) , до компетентного суду відповідно до встановлених Законом (1701-15) підвідомчості та підсудності справ.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, якщо третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що на момент розгляду справи судом рішення третейського суду, якими визнані дійсними договори купівлі-продажу вказаної квартири чинні, позивач не звертався до суду про скасування зазначених рішень третейських судів у спосіб передбачений Законом України "Про третейські суди" (1701-15) .

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.